Жив колись старий, і було у нього три кози. А при козах полягав козел, рогатий і бородатий. Старий опікувався про свою череду, пас кіз від зорі до зорі, напував ключовою водою й стеріг від вовків.
Ішли роки, сил у старого зменшилося. Покликав він трьох свої дочок і говорить:
- Пора мені, дочки, на відпочинок. Настав ваш час пасти кіз. Старша говорить:
- Я піду.
- Іди, мила, так дивися паси гарненько, напувай вчасно.
- Не прошу турбуватися, панотець, усе зроблю.
Ранком пішла вона з козами у ліс, пасла їх як не можна краще, напоїла як випливає, а потім біля козла присіла й розчесала його своїм гребенем. Побачив би старий - мовлення б втратився від радості.
Увечері веде вона череда додому, а старий вийшов знадвору й опитує козла:
- Як вам донечка догодила? Як напувала-кормила?
- Ех, хазяїн, зовсім не напувала, зовсім не кормила, - відповідає козел. Проходили ми через лісочок, Зірвав я пожухлий листочок, Прийшли до осоки болотної - Напився води холодної.
Почув старий такі слова, розгнівався й прогнав дочку з будинку. На інший день посилає середню:
- Іди з козами у ліс, так дивися паси гарненько, не те й тобі те ж буде.
- Не прошу тривожитися, панотець.
Пішла бідна дівчина зі страхом у серце, усе шукала трави позеленіше так води чистіше, як би й з нею не трапилося те ж, що зі старшої.
Водила вона кіз по галявинах так по рідколіссю, напувала у джерел струмка, кожну розчісувала волосок до волоска, щоб вовна була чистої й м'якою. Коли сонце схилилося, погнала вона череда до будинку. А старий вийшов знадвору й запитує козла:
- чи Задоволені ви сьогодні? чи гарна була трава? чи Чиста вода?
- Ох, хазяїн, не їли ми, не пили.
Проходили ми через лісочок, Зірвав я пожухлий листочок, Прийшли до осоки болотної - Напився води холодної.
Пущі вчорашнього розгнівався старий. Довелося піти з будинку й середньої дочки.
- Будете знати, як ослушнічать!
На третій день пішла з козами молодша.
Вона думала, що, може бути, сестри й справді заснули де-небудь ненароком і не дивилися за козами як випливає, а ось уже вона нагодує їх і напоїть.
Усі ноги збила з ранку, ні на хвилиночку не присіла.
- Нехай тепер спробують сказати, що я про них не опікувалася. Так не отут-те було.
Увечері вийшов старий знадвору й запитує козла:
- Ситі? Поени? - Ах, хазяїн! Привела у гай, прив'язала до корча, і мучилися ми до заходу від спраги.
Проходили ми через лісочок, Зірвав я пожухлий листочок, Прийшли до осоки болотної - Напився води холодної.
- Ах, ледарки! - розлютив старий. - Не пішов тобі взапас приклад старших. Ступай же за ними.
Та вигнав молодшу дочок з будинку. Прийшла черга бабів. Дід говорить:
- Дивися, стара, із мною не жартуй, за козами поглядай.
- Так ну, - говорить баба, - учи вчену! Не пасла я кіз, чи що! Привела їхня баби на галявину із шовковистою травою й густою тінню, плекала й пестила з ранку до вечора. а на заході вийшов старий знадвору й запитує козла:
- Як вас баби пасла?
- Лихо, хазяїн! Привела на вигін, прив'язала до тичини, а сама села поруч і, поки сонце не зайшло, дочок оплакувала. Нещасні ми, нещасні! Проходили ми через лісочок, Зірвав я пожухлий листочок, Прийшли до осоки болотної - Напився води холодної.
- Ну, стара, не чекав я такого, - ойкнув дід. - Іди звідси зовсім, не прагну тебе бачити. Навіть кіз пасти не вміють, що користі від вас від усіх! Ранком сам дід пішов з козами. Нехай, думає, відчують хазяйське пещення. Кормил їх свіжою травою, напував ключовою водою, розчесав, як дітей малих.
- Хоч мене вони добром згадають, раз не було їм частки від баби й дочок. Запитаю-но я козла, яке-те його пасли нині.
Розмріявся старий, захотілося йому почути собі похвальне слово хоч від козла бородатого. Повів він кіз додому, а сам поспішив по обхідній стежці, надяг міське плаття, начепив на особу маску, щоб не довідалися, вийшов на дорогу й опитує козла:
- Як вам з дідом живеться? Мабуть, ліпше колишнього?
- Як би не так! - відповідає козел. - Ще гірше, чим з бабами й дівками.
З ранку прив'язав нас за роги до пенька корявому, і простояли ми цілий день під сонцем палючим.
Проходили ми через стрічечок. Зірвав я пожухлий листочок.
Прийшли до осоки болотної - Напився води холодної. Старий навіть почорнів. Прямо по серцю різнуло, що клята худобини всі, час його за ніс водила. Схопився він за ніж і кинувся на козла заживо шкіру знімати. Тільки голову обдер - вирвався козел, мекнув дурним голосом і - навтьоки.
Біг він, біг, поки не спіткнувся про лису нору. Від болю так від страху сунувся у неї так там і затих.
Через малий час приходить лиса, зачула цапиний дух, опитує зовні:
- Це що там за гість непрошений? Козел виставив рога й відповідає:
Я обдертий козел, У гніві страшний я й злий, Та кожного я ворога Піднімаю на роги.
Злякалася лиса, пішла до їжака.
- Іди, куме, вижени з моєї нори нечисту силу. Забрався у будинок - не витягнешся. А ти зі своїми колючками вуж як-небудь избудешь риса. Прибіг їжак до нори й запитує:
- Це хто ж там такий сторінковий? А козел зсередини:
Я обдертий козел, У гніві страшний я й злий, Та кожного я ворога Піднімаю на роги Ну так адже їжак не з полохливих. Сунувся у лаз так як почав колоти козла голками - хоч сито із цапиної шкіри натягай. Козел узявся було рогами відбиватися, а їжак згорнувся колобком і аж до костей піками своїми дошкуляє.
Козел, бачачи, що з нього ось-ось рубане м'ясо зроблять, шарахнувся геть із нори й побіг без оглядки. Здерта шкіра налізла йому на очі й так, зосліпу, вибіг він на край прірви. Стрибнув, перебрав у повітрі копитами й - бух на дно.
Тільки сліди його подекуди залишилися, та й ті Водою омочило, Сонцем висушило, Вітром замело, Пилом занесло