Жив-Був чабан, і була у нього більша отара овець, яких сторожив старий відданий пес... Багато вовків і ведмедів знищив він на своєму столітті. Так з деяких пор стали слабшати його сили - із труднощами піднімався він із землі, почала облазити вовну. Чабан, побачивши, що одного чудового дня може залишитися без охранителя, знайшов десь щеня й став його приручати. А тому що він був гарним хазяїном, то продовжував доглядати за обома псами. Але ось стало щеня задиратися зі старим псом через їжу. Жадібний і ненаситний, він усе боявся, що залишиться голодним.
Якось підластився він до чабана, потерся про його ноги, а потім і говорить йому:
- Хазяїн, ти б прогнав цього старого пса, він тільки їду даремно перекладає.
А так мені більше дістанеться: швидше виросту, зміцнію, адже вся твоя надія на мене, а він нехай іде на всі чотири сторони, однаково користі від нього вуж чекати нема чого.
Чабан послухався ради й прийнявся покрикувати на старий собаку, сьогодні тихо, завтра - голосніше, коли словом скривдить, коли й ціпок пустить у хід. Побачив бідний пес, що не життя йому у хазяїна, а каторга, і, похнюпивши голову, побіг ладь. Біг він скільки, біг і добіг до лісу. Там прийнявся нишпорити у пошуках їжі, шукає те там, те тут, але нічого не знаходить. Від голоду й даремних пошуків зовсім вуж втратився він сил. Але ось зустріла йому на шляху хатинка. Увійшов він у неї, сіл і задумався: Ну й удружив мені це щеня! Тепер, видне, не залишиться нічого іншого, як розпрощатися з життям.
Сидів він так і проклинав своє життя-буття, як раптом бачить у віконце вовка, що наближається до хатинки, - отут проходила саме стежка вовків. Собака не наїжився: знала, що вовки, коли ситі, не торкають нікого. Вовк підійшов до хатинки й запитує:
- Мей, ти хто такий?.
- Швець, - відповідає пес.
- Та що ти вмієш робити?
- Постоли, чоботи, усе, що можна зробити зі шкіри.;- Ось добре, швець, вуж відколи збираюся я собі чоботи замовити.
- А шкіра є?
- Немає. А яка потрібно?
- Для підошви - теляча, для передків - свиняча, для халяв-гусяча.
- Виходить, по руках. Спрацюєш, мені чоботи!
- По руках, кум, тільки притягни мені живе теляти, я сам з нього шкіру здеру, сам і дубити буду.
- Добре, швець.
Нишпорив-Нишпорив вовк по полях, по чередах і ось тягне молодого бика.
- Гарний?
- Гарний. А через три дні мені знадобиться й свиня.
Вовк утік, а пес прийнявся за бичка. Поїсть-Поїсть, відпочине малість, води поп'є й знову їсть. За три дні якраз попорався з бичком. Вовк, думаючи тільки про чоботи, стримав слово: на третій день притяг величезного кабана.
- Ось, швець, притяг, згодиться на передки?
- Краще й не треба.
- Коли чоботи-те готові будуть?
- Принеси тепер чотирьох гусаків на устілки так на халяви - у три дні спрацюю.
Вовк радіє не нарадується. На другий же день притяг чотирьох гусаків і всі місця собі не може знайти-не дочекається, коли чоботи взує. А пес, братик ти мій, знай собі їсть так спить. Закушує те свининкой, те гусятинкой, добро - і вода ключова під боком. Якщо це був не рай, близько до раю це було. Від ситної їжі зміцнів пес, набрався сил, шкіра на ньому стала лисніти від жиру, так що видався він двухлетком - так помолодів. Отут і строк підійшов - є вовк.
- Ну, готові чоботи, швець?
- Що це за чоботи ти вимагаєш, звірюга? - вискочив пес із хатинки. Вовк від здивування на хвіст присів, пес же кинувся на нього й давай розривати зубами. Бідний вовк, передчуваючи кінець, так завив, що збіглися до них усі вовки із близького лісу. Пес же з усіма так розправлявся, що тільки дерева гойдалися. Як вгризався зубами раз - відразу трьох із землею порівнював. Через якийсь час примчався й цар вовків. Побачив такий смітник і закричав:
- Досить, вовки! Дайте псові спокій і біжіть до мене. Вовки відступили, а цар прийнявся їх вичитувати.
- Мей, ікласті, навіщо ви зв'язалися із цією псиною, або прагнете, щоб він вам усім перегриз горло, так щоб і роду вашого не залишилося? Не бачите, як він сабоний і спритний, - ніхто з вас не може встояти проти нього! Ідіть, дайте йому грошей, зробіть усі, щоб він пішов звідси куди ока дивляться, інакше не буде нам спокою. Побігли тоді чотири вовки до пса:
- Ваша високість, скільки заплатити вам або що зробити, щоб ви покинули ліс і залишили нас?
- Коль потягнете з отари такого-те чабана (отут він назвав ім'я свого хазяїна) двох овець, мені іншого винагородження не треба.
Вовкам доручення довелося до смаку. Побігли вони під гору, куди пес указав; і недалеко від отари овець прийнялися вити й брязкати зубами. Молодий пес від страху підняв хвіст трубою й - поминай як кликали. Бідний же чабан не міг упоратися із чотирма вовками одному ціпком. Свистів, кричав, так усі дарма: вовки кинулися до овець, схопили двох з них і зібралися у дорогу назад. Отут вибіг їм назустріч наш пес (а він тихенько раніше пробрався до отари) і давай рвати вовків зубами, батувати, так що ті ледве віднесли ноги.
Ох і зрадів чабан, побачивши, як розправляється з вовками його старий друг! Приголубив його, нагодував, а молодого пса, коли той повернувся, побив і прогнав ладь від загону.
Став старий пес, як і колись, жити у достатку у чабана: і корм у його був, і відхід, і дах над головою.
Та чому він старіше ставав, тем усердніше чабан доглядав за ним. А коли прийшов час шукати чабанові іншого пса, знайшов він такого, який був схожий на старого: старанно опікував отару й не боявся вовків.