Жив-Був колись батрак. Багато років прослужив він у пана й у нагороду за свої праці одержав таке жалюгідне й нещасне ягня, - ока б на нього не дивилися. Побрав батрак ягняти й побрів по білу світу, і усе бродив у пошуках роботи, а ягняти пас собі у узбіччя доріг, у рідколісся, по берегах рік. Ягня росло, міцнів і зробився круглим, як огірочок. З кожним днем колечка на ньому ставали всі кудрявей і золотистее. Тепер уже батрак від усього серця напував і кормил ягняти, око з нього не зводив - адже тільки й розради було у бідолахи.
Одного разу пас він його у узбіччя дороги й побачив царських глашатаїв, які сповіщали про те, що у царя є дочка, що перебуває у свої молоді роки у великому сумі. Ще не найшлося таку людину, яка зуміла б викликати хоч
Слабку тінь посмішки на її особі. Цар-Де дуже затьмарений цим нещастям і страждає день і ніч. Він сповіщає про те, що, якщо хто-небудь розвеселить його
Дочка, - одержить її у дружин і половину царства впридачу. Як почув батрак про таке, подумав: " Піду-но я у царський палац, спробую щастя. А якщо зганьблюся, то, вірно вуж, буду не один". Та із цією думою пустився у шлях-дорогу до царських хоромам. Ішов з ранку до вечора, а як сутінкам згущатися, дійшов до якогось села й постукався у одні ворота, щоб пустили його переночувати. Коли ворота відкрилися, - про боже! - побачила людей, що потрапив до самого попа, а тому - що робити! - довелося прикинутися, як людині благочестивому, що ухвалює він його ночувати з відкритою душею, Та повів батрака у одну з кімнат. Попадя й три його дочки як побачили ягничку, що так у'ються колечка її стали їм поперек горла. Та як могло бути інакше, якщо ягничка, де проходила, - місце золотила. Пізньою ніччю надумали поповни: якщо украсти ягничку вони не можуть, так хоч висмикнуть у бедняжки кілька золотих завитків. Тихенько, навшпиньках, підкралася старша дочка попа до ягнички, смикнула якнайбільше завитків, а вони не висмикуються. Тоді вона розв'язала менше захопити й прагла вилучити руку, а рука не опускається, начебто приросла до ягнички. Приклала дівиця й іншу руку, але рука, як тільки торкнулася золотих шерстинок, так і скам'яніла. Жах, страх, тремтіння забили бідну. Пробує вона вирватися, отдернуть руку - ні у яку! Рука й точно приросла до вовни ягнички. Не довго терпіла й середня поповна, - підкралася до дверей, щоб теж украсти хоч кілька кучериків, Як побачила, що сестра вже смикає ягничку, - кинулася до неї, так не отут-те було! - і її руки негайно приклеїлися до завитків ягнички й, хоч трісни, не отдергиваются. Через якийсь час не витримала й молодша - і попалася, як інші.
Піп з попадею стали вуж хвилюватися:
- Тому так баряться наші дочки? Що могло з ними трапитися? Попадя набралася сміливості й пішла подивитися, що робиться у сусідній кімнаті. Відкривши двері, подумала вона, що дочки не можуть відірвати вовна, і вчепилася сама у ягничку обома руками. Так так і скам'яніла. У тривозі й занепокоєнні за дочок пішов і піп розвідати що-небудь. Відчинив двері кімнати й, думаючи допомогти, схопився за плечі попаді, щоб потягнути назад, так - рраз! - приклеївся сам разом з попадею й дочками.
До самого ранку мучались вони так, як не мучаються й птахи у клітках. На інший день ранком піднявся Чабан зі сходом сонця й пустився у шлях-дорогу, як задумав раніше. Ягничка теж піднялася, пішла слідом і потягнула за собою усе сімейство попа. Ті плелися, спотикаючись і падаючи, коли рачки, коли поповзом, чабан же усе це бачив, але, крокуючи спереду, не обертав на них уваги й тільки посміювався у вуса. У околиці села якась людина, що віяв зерно, побачивши попа зі своїм сімейством, у серцях говорить своєму помічникові: " Глянь-но на попа, - поглинь його пустеля, так жадібний, що й цю ягничку прагне повести", - і, розмахнувшись, хвать попа по спині лопатою так, що у того навіть кістки хруснули. Тепер уже й ця людина плелася за ними.
А ягничка у погоні за травичкою бігла те у узбіччя дороги, те через чагарники, і всі, що пристали до неї вже корчилися від борошн і утоми. Так прийшли вони до царського палацу. Батрак постукав у царські ворота й закричав що було сечі:
- Відчиняйте ворота, веду із собою попа!
Стражники відчинили ворота, і цар вийшов йому назустріч. Так як побачив його, - схопився за боки й ну реготати, прямо засмикався на місці. Це була вже не жарт, а випадок. Такого ні з ким не приключалося ні до того, ні після.
А як підійшов батрак ближче до палацу, - побачив у оконце нагорі похмуру царську дочку, що жодного разу у своєму житті не засміялася. Глянувши на переляканого й розгубленого попа, на всіх інш, що тримаються один за іншого, і на свічку, яка, що ні крок, - валила їхніх усіх додолу, як не можна смішніше, не стрималася вона й так розсміялася, що зупинитися не могла. Так весело сміялася царська дочка.
Немов сонце опустилося на землю й усе багатство миру скопилося у царського палацу - така радість охопила людей, а більше всіх - самого царя. Велів він скликати кращих музикантів, а батрака одяг у одяги, що відливають золотом, обручив його зі своєю дочкою,
І закотили вони весілля, - інший такий не було ще й у спомині. Був і я на тому бенкеті, бенкетував багато тижнів і місяців. Від великих веселощів прийнялися гості стріляти з гармати, так через неуважність і мене зарядили у неї замість снаряда. Як пальнули - летів я, летів і ось потрапив прямо сюди, щоб розповісти вам цю казку про батрака і його ягничці.