Наближалася паска. У марійця не виявилося так же дров, щоб затопити пекти. Дружина марійця ранком устала й будить чоловіка:
- Агов, чоловік, опара для млинців піднялася, а у тебе навіть дров немає.
Устав чоловік, побрала велика сокира й відправилася у ліс за дровами. Там стояла величезна дупласта липа. Підійшовши до цієї липи, марієць почав рубати її: кроп-кроп. Раптом зсередини липи пролунав людський голос:
- Агов, марієць, постій, не рубай!
- З тобою говорити мені зараз ніколи, - відповідає марієць, - у мене може скиснути опара для млинців.
- Не рубай! Іди додому! Удома у тебе готові дрова лежать! - почулося з липи.
Марієць, відступився, побрала сокира й пішла додому. Доходить до будинку, бачить: у самого будинку лежать дрова, приблизно на дві-три топлення. Затопила дружина грубку й нагодувала його млинцями.
Прожили денька три, знову дрова скінчилися. Бере марий більший ціпок і йде до липи. Підійшовши до неї, постукав: панцира-панцира.
- Що потрібно, марієць?
- Що потрібно! Мені знову потрібні дрова! Потрібні дрова не оберемками, а цілими сажнями, - говорить їй марієць.
- Ступай додому, будуть дрова, - відповідає голос із липи.
Приходить марієць додому: навколо хати покладені дрова цілими кладями.
Марієць ніч поспав, іншу ніч поспав, потім говорять із дружиною:
- Куди годиться таке життя?! Ні хліба ні, ні худобини ні, ні будови немає! Піду до липи!
Та пішов марієць до великої липи. Стукнув по липі великим ціпком. Знову пролунав голос із липи:
- Що потрібно, марієць?
- чи Бачиш, - говорить він, - що потрібно! Хліба ні, худобини ні, господарства немає. Нехай будуть у мене будови колом, повні хліви худобини й щоб були у мене кладухи хліба навколо гумна!
- Піди, марієць, додому, - відповідає голос, - лягай сьогодні спати, а завтра усе буде!
Прийшов марієць додому. Настав вечір, ліг він спати.
Ранком прокидається, бачить - колом коштують більші господарські построики, у хаті цілі скрині грошей, у хлівах - повно худобини. Став марієць багатою людиною.
Жив-Жив марієць так заледащів. Захотілося йому стати начальником.
Побравши більший ціпок, пішов він до великої липи. Лат-Лат - постукав по липі. З неї почувся голос:
- Що тобі потрібно, марієць?
Марієць відповідає:
- Дуже хочеться стати начальником! Нема чого жити нам по-старому!
- Ну, а яким же начальником бажаєш стати?
- Я, - говорить марієць, - прагну стати старостою!
- Піди додому, лягай спати, а завтра зберуть схід і тебе виберуть старостою, - відповідає голос із дупла.
Прийшов марієць додому. Настав вечір, ліг спати.
Ранком прокидається - запрошують на сільський схід.
- Ідемо, дяденька, на схід! - кричать.
Приходить марієць на схід, поступаються багатим місцем за столом. Раніше багаті завжди сідали за стіл. Вибрали старостою цього марійця. Марієць став багатим старостою.
Жив-Жив, знову йому усе це набридло. Пішов він до великої липи. Лат-лат-Панцира - стукнув по липі. З липи почувся голос:
- Що потрібно, марієць?
- Що потрібно?! - відповідав він. - Набридло ходити пішки, прагну бути старшиною!
- Іди додому, лягай спати, а завтра зберуть схід і виберуть тебе старшиною.
Іде марієць додому. Настав вечір, лягає спати. Ранком він ще лежав на постелі, як уже застукали у вікно:
- Староста, вставай! Ідемо на сільський схід!
Марієць устав, поснідав і пішов у волостное правління. Приходить у правління, багатому старості дають дорогу. Сідає за стіл. Збори почалися, старшиною вибирають цього марійця. Тепер марієць пішки не ходить, їздить по волості на конях із дзвіночками.
Жив-Жив, прослужив так марієць три роки. Тепер марієць захотів стати більшим паном - становим приставом. Запрягає кінь і їде до великої липи. Під'їжджає до липи й стукає по ній - панцира-панцира-панцира. Почувся голос:
- Що тобі потрібно, марієць?
- Прагну бути становим, прагну спати на пуховій перині.
- Поїдь додому, лягай спати, а завтра усе буде! - відповідає голос із липи.
Приходить додому. Настав вечір, старшина лягає спати. Ранком прокинувся: лежить він, прохлаждается на великому залізному ліжку, на великій пуховій перині, під теплою ковдрою.
Марієць сабоно зрадів. - Тепер уже я великий пан, - уявив собі.
Вийшов він з великого ведмежого барлога у великому дрімучому лісі. Подивився на себе: виросла на ньому довга сіра вовна. Завив він жалібно ведмедем. Так він до сьогоднішнього дня ходить по лісу й виє.
Ведмідь - панської породи, відбувся від станового, - так говорили за старих часів марійці.