Жили колись у одному селі старий і баба, а дітей у них не було. Сабоно горювали старий і баба. Говорить одного разу старий:
- Давай, баба, зробимо собі сина з тесту. - Давай, - погодилася баба. Замісила вона тісто, виліпила з нього чоловічка, загорнула чоловічка у ганчірку й поклала на піч.
Лежить чоловічок з тесту на грубці день, лежить інший... А на третій день старий не витерпів і говорить:
- Подивися-но, баба, як там наш син.
Та раптом із грубки почувся голосок:
- Пекуче тут! Зніміть мене з печі! Обрадувалися старий і баба, зняли сина з печі а він і насправді як теперішній хлопчик, тільки дуже маленький.
Живе хлопчик у хаті у старого й баби й росте не щодня, а щогодини.
Ріс хлопчик дванадцять днів, виріс у міцного хлопця, на тринадцятий день говорить старому й бабі:
- Ви мене виростили й вигодували, тепер я буду вас годувати. Піду наймуся до кого-небудь у працівники.
- Адже тобі всього дванадцять днів, - сказав старий, - куди тобі працювати!
- Чую я у собі богатирську силу, - відповідає йому хлопчик, - упораюся з будь-якою роботою.
Найнявся він у батраки до одному злому й жадібному багатієві. Багатій давав своєму батракові стільки роботи, що й десятьом не впоратися, а хлопець із усім один управлявся.
Прозвали люди сина старого й баби за його силу Нончик-Патир, що значить "Богатир з тесту".
Нончик-Патир трудиться, ні від якої роботи не відмовляється, а час іде. Та ось підійшов строк розплачуватися хазяїнові з батраком за роботу.
Та тоді жадібний хазяїн, щоб не платити, задумав погубити Нончик-Патира.
Думав-Думав хазяїн, як погубити Нончик-Патира, і нарешті придумав.
Покликав він його й говорить:
- Сходь на далекі поля й прижени звідти моїх овець.
А на далекому полі не вівці паслися, бродили там зграї голодних вовків. Понадіявся хазяїн, що голодні вовки зжеруть Нончик-Патира.
Прийшов Нончик-Патир на далеке поле.
- А ну, ідіть-но сюди! - крикнув він вовкам. По полю бродите, хазяїна забули!
Оточили його голодні вовки, зубами клацають ось-ось розірвуть.
Висмикнув Нончик-Патир із землі березу з коренем і давай вовків бити! Заскиглили вовки, піджали хвости.
Погнав їх Нончик-Патир, як овеча череда, на хазяйський двір. Пригнав він вовків до хазяйського двору:
- Агов, хазяїн, відкривай ворота! Я твоїх овець пригнав!
Визирнув хазяїн у віконце, побачив вовків, затрясся від страху й забився у далекий кут, за грубку.
- Занедужав я, не можу вийти! - кричить хазяїн через грубку. - Відкрий сам ворота й зажени овець у хлів.
Загнав Нончик-Патир вовків у хлів і влігся спати на сіннику.
Спить Нончик-Патир, хропе на весь будинок.
А хазяїнові не до сну.
"Ну й працівник у мене! - думає хазяїн.-Навіть вовки йому дарма. Як же мені його перевести?"
Та придумав хазяїн послати Нончик-Патира у ліс до ведмедів. "Уже ведмеді- те, - розв'язав він, - не відпустять Нончик-Патира живим".
- Сходь у ліс, прижени звідти моїх коней! - наказує хазяїн Нончик-Патиру.
Прийшов Нончик-Патир у ліс, підняв ведмедів з їхніх барлогів і погнав на хазяйський двір. Жене та ще покрикує:
- А ну, ідіть додому! Хазяїна свого забули!
Побачив хазяїн, що Нончик-Патир ведмедів жене, утік у хату, замкнувся на всі запори-засовии кричить:
- Сам заганяй коней у хлів!
Загнав Нончик-Патир ведмедів у хлів і пішов спати.
Міцно спав у цю ніч Нончик-Патир, а хазяїнові не до сну. Покликав він сусідів-багатіїв, став у них ради просити.
Сусіди присоветовали послати Нончик-Патира до Чортову озеру: нехай його чорти потягнуть.
Повеселів хазяїн і говорить Нончик-Патиру:
- Року три назад пішов мій брат жити у Чортове озеро так з тих пір жодного разу до мене у гості не навідувався. Мабуть-но розшукай його й поклич до мене на коман мелна ( листкові млинці, марійське національне блюдо).
Прийшов Нончик-Патир на Чортове озеро.
Заросло озеро чорною осокою, розлилося гнилою водою серед болота, затяглося дрібною ряскою, а під ряскою колишеться бездонна трясовина.
Це озеро люди обходили за версту, а ночами й за всі десять.
Вискочив з води старий кошлатий чорт, схопив Нончик-Патира, потягнув у трясовину. А Нончик-Патир не піддається. Стукнув він риса по чолу кулаком, струснув за шиворот, як кошеняти, і сказав:
- Недобре рідних забувати! Брат тебе на коман-мелна кличе. А ну, збирайся - підемо у гості!
Та поволок риса у село.
Побачив хазяїн, що Нончик-Патир вертається живий-непошкоджений та ще тягне за собою кошлатого чорта, замахав руками, закричав дурним голосом:
- Не прагне, видне, братик у гості йти. Не тримай його! Нехай він у своє озеро вертається! Відпустив Нончик-Патир риса й сказав:
- Ну, хазяїн, скінчився строк моєї роботи - тепер плати що покладається.
Робити нема чого, довелося жадібному багатієві розплачуватися із працівником.
Розплатитися-Те розплатився, а зло затаїв.
Повернувся Нончик-Патир у рідний будинок до батька, до матері, віддав їм зароблені гроші, а сам пішов гуляти на вулицю.
Відіграли на вулиці діти хазяїна-багатія, біднякам-те не до гри - працювати треба.
Підійшов до них Нончик-Патир і попросив, щоб прийняв хлопці його у свою гру.
- Піймай стрілу, що летить, зубами - тоді приймемо! - відповідають вони.
Випустив Нончик-Патир стрілу з лука прямо у синє небо. Унеслась стріла за хмари, а як стала падати вниз, те піймав її Нончик-Патир зубами.
- Тепер, - говорять йому хазяйські діти, - пірни у цю ополонку, відпливи на середину ріки й розламай лід - тоді приймемо тебе у нашу гру!
Пірнув Нончик-Патир у ополонку, проплив до середини ріки, розбив головою товстий лід і вийшов назовні.
- А тепер розбий кам'яну гору - тоді приймемо тебе у нашу гру!
Підійшов Нончик-Патир до кам'яної гори, штовхнув гору ногою - гойднулася кам'яна гора, штовхнув іншим разом - посипалися з гори камені. Сім раз штовхнув - розсипалася гора у дрібні камінчики, але пішла від Нончик-Патира його богатирська сила.
Розповіли тоді діти своєму батькові: немає вже у Нончик-Патира його богатирської сили.
Зрадів хазяїн і наказав своїм слугам вирити яму глибиною у сорок сажнів, а потім схопити Нончик-Патира, зв'язати його міцно-преміцно й кидати у ту яму.
Одні слуги побігли яму копати, інші накинулися на Нончик-Патира, зв'язали йому міцними ременями руки-ноги й кинули у яму.
Лежить Нончик-Патир у глибокій ямі й день, і два, і місяць, дивиться у ясне небо.
Прилетіла ворона, села на край ями.
Говорить Нончик-Патир вороні:
- Ворона, ворона, злітай до мого батька, до моєї матері! Скажи їм, що зв'язали мені руки-ноги міцними ременями й кинули у глибоку яму, щоб я загинув від голоду й спраги.
Каркнула ворона у відповідь:
- Не стану я кликати твого батька, не буду я кликати твою матір! Умирай скоріше - я тоді виклюю тобі ока!
Полетіла ворона, прилетіла сорока.
Став Нончик-Патир просити сороку покликати батька з матір'ю.
А мені-та яка справа! - відповіла сорока.- Не полечу.
Летів повз білий гусак.
- Агов, білий гусак! - крикнув Нончик-Патир.- Лети до мого батька, до моєї матері, скажи їм, що зв'язали мені руки-ноги міцними ременями й кинули у глибоку яму. Прагне багатій-хазяїн, щоб я загинув від голоду й спраги. Уже недовго жити мені залишилося! Нехай ідуть скоріше, нехай приведуть жирного бика нехай принесуть гостра сокира!
Піднявся гусак високо у небо, полетів до старих.
- Агов, дідусь! Агов, бабуся! Злі люди кинули вашого сина у глибоку яму. Кличе він вас на допомогу. Велить привести жирного бика й принести гостра сокира!
Заплакали старий з бабою й говорять:
- Не глузуй з нас, гусак! Нашого сина немає у живих, погубили його. Залишилися від Нончик-Патира одні тільки кісточки...
- Ні, не вмер він, - відповів гусак, - тільки поспішаєте, уже недовго залишилося йому жити.
Повірили старий з бабою гусакові, пригнали до глибокої ями, де нудився Нончик-Патир, бика, принесли гостру сокиру.
Побачила старого з бабою ворона, закричала:
- Кар-нор! Ідуть батько й мати, женуть бика, несуть сокиру. Якщо з'їсть Нончик-Патир бика - повернеться до нього його богатирська сила й розрубить він сокирою своє міцне путо!
Злякався хазяїн, наказав слугам:
- Засипте яму доверху піском, завалите каменями - нехай Нончик-Патир задихнеться.
А старий уже зіштовхнув у яму бика. З'їв Нончик-Патир бика, і повернулася до нього його богатирська сила.
Стали слуги завалювати яму піском так каменями, а старий уже кинув у яму сокира.
Розрубив Нончик-Патир усе путо, піднявся на ноги, виштовхнув пісок з каменями й вийшов з ями.
Як побачив Нончик-Патира жадібний хазяїн, перелякався, не знає, що робити, де сховатися.
Побіг багатій куди ока дивляться. Попалося йому на шляху болото, і потонув він у тому болоті.