Жив-Був один солдатів. Прослужив він двадцять п'ять років. Коли скінчилася двадцятип'ятилітня служба, перестав він віддавати честь офіцерам.
Одного разу, коли він, проходячи повз офіцера, не віддав йому честі, офіцер подав скаргу у штаб. Солдата викликали у штаб і запитали його:
- Чому ти не віддав честі офіцерові?
- Я прийшов на службу двадцяти років, двадцять п'ять років прослужив, невже я, сорокапятилетний, буду віддавати честь двадцятилітньому? - відповідає солдат.
- Чого ж бажаєш у нагороду за двадцятип'ятилітню службу? - запитують його у штабі.
- Нічого мені не треба, відпустите тільки додому, - говорить солдат.
Відпустили його додому й далечіні за вислугу років коня. У цей час ще не було залізниць. Солдат осідлав коня й поїхав.
Їхав-Їхав і опинився у глибині дрімучого лісу. Бачить, лежить поперек дороги змія довжиною близько трьох сажнів. Не встигнув солдатів отямитися, як змія оповилася навколо його шиї.
- Я прослужив двадцять п'ять років у армії, - сказав солдат, - утомився. Може бути, і ти, змія, утомилася? Поїдемо разом!
Змія й солдатів відправляються у подальший шлях. Бачать вони: посередині лісу коштує великий двоповерховий добротний будинок, довкола нього господарські будівлі. Коли солдат порівняв з будинком, змія поповзла у будинок через підворіття. Солдат заїжджає у двір слідом за змією, прив'язує кінь до стовпа й заходить у будинок.
Солдат був дуже голодний. "Хоча й немає хазяїв, спробую пообідати", - подумав він і розв'язав заглянути у грубку. Виявилося, що у грубці повно всякої їжі: і смаженого й печеного.
Наївшись досита, солдат виходить провідати коня. Дивиться: коня на місці немає. Солдат починає її шукати й знаходить у коморі, коштує вона перед більшим коритом, розділеним на три відділення: у одному відділенні вода, у іншому - сіно, у третьому - овес. Кінь коштує спокійно і їсть сіно й овес.
Солдат повернувся у будинок. Пожив він тут троє доби й розв'язав їхати далі. Тільки він вийшов у сіни, як з хати його окликнула дівчина:
- Агов, братуха, невже ти підеш, не сказавши ні слова? Я прагну почути твій голос!
Солдат повернувся у будинок і сказав:
- Я прожив тут троє доби, потрібно було годувати мене, і коня мого треба було годувати. Спасибі за гостинність!
- Ось тобі за ці слова! - проговорила невидима дівчина, і чиясь рука простягнула йому сорочку.
Солдат повернувся до виходу, але почув позаду голос іншої дівчини:
- Агов, солдат, братуха, ти поговорив з моєю старшою сестрою, а я від тебе ні слова не чула!
- Виявляється, вас отут двоє, - сказав солдат, - прийми ж і ти моє спасибі за те, що напували-годували мене троє доби!
- Побери, братик, солдат, за ці твої добрі слова! - вимовив той же дівочий голос, і чиясь рука простягнула солдатові картуз.
Солдат уже зібрався йти, але отут почув голос третьої дівчини:
- Агов, братик-солдатів, а я-те не чула від тебе ні слівця!
Солдат знову вертається у хату.
- Виявляється, вас отут троє! - промовив солдат. - Спасибі тобі за те, що напували-годували мене. Прожив я у вас троє доби. Може бути, треба вам сплатити за це?
- Ніякої плати нам від тебе не треба, спасибі на доброму слові! Прийми від мене цей клинок!
Із цими словами чиясь рука простягнула солдатові клинок. Тільки солдат побрав клинок, як перед ним стали всі три дівчата й сказали у один голос:
- Надягни подаровані тобі сорочку, картуз і знай: поки буде у тебе у руках цей клинок, ніяка сила на світі тебе не здолає. По шляху не прохопися про це. Якщо ж ти скажеш своїй дружині про таємницю своєї сили, то прийде тобі ще раз повернутися до нас не зі своєї волі. Якщо не скажеш - будеш жити щасливо.
Їде він і думає:
- Прослужив я двадцять п'ять років, а пануючи так і не бачив. Не прагну йти у відставку, не побачивши пануючи.
Та заїхав солдатів до царя, розповів йому про свою службу й пояснив, що з'явився для того, щоб хоч раз у житті побачити його царську величність.
Паную дуже сподобалася й мовлення солдата, і сам він. Прийняв він його у своєму будинку й видав за нього заміж свою дочку.
Після одруження став солдатів ходити на полювання. Ніколи він не приходив додому голіруч, завжди приносив який-небудь птаха. Однак, хоч солдат і був гарним мисливцем, але дружина його Усе-таки не любила. У неї був коханець, царевич із сусідньої держави. Вийшовши заміж за солдата, вона не перестала думати про свого улюбленого царевича. Вона написала цьому царевичеві: "Іди на наше царство війною, знищ його, а я виїду з тобою".
Царевич відразу наскочив на це царство з війною. Але солдат вийшов один проти ворогів і за допомогою своєї чудесної шашки за три години знищив ворожі війська.
Чужоземний царевич не міг отямитися від досади й подиву й не міг зрозуміти, чому не зміг здолати його своєю армією. Тому він написав царівні: "Нагодуй його смачним обідом, постелі йому м'яку постіль, обійми й поцілунок його. Коли ж він почне обіймати тебе, радісний і задоволений, запитай: Якою силою він має, що перемагає всіх?"
Царівна вночі, обійнявши свого чоловіка, запитує його:
- Скажи, звідки у тебе така чудесна сила? Адже ти, напевно, не проста людина?
- Щастя твоє, що у такий час запитуєш, не те іншим часом я відрубав би тобі голову за це питання!
Здивувалася царівна й написала своєму коханцеві: "Я, - говорить, - усе зробила так, як ти велів, - а він пригрозив, що відрубає мою голову".
"Будь похитрее, - говорить коханець. - Прикинься хворій, набери повний рота калини, лежи, начебто харкаєш кров'ю. Скажи, що вмреш тепер однаково, але нехай відкриє тобі свою таємницю, щоб ти на тому світлі розповіла всім, якою чарівною міццю мав твій чоловік".
Царівна до приходу свого чоловіка набрала повний рота калини й плювалася "кров'ю". Він навіть розплакався від жалості. А коли дружина запитала, як їй було ведено, про його таємницю, він повірив їй і розповів відверто:
- Ось ця моя сорочка, цей мій картуз і ця моя шашка надають мені силу, яка всіх на світі здолає. Після цього солдатів ліг і заснув. А дружина встала вночі, підмінила його сорочку, картуз і шашку, замість повісила інші. Вона віднесла всі ці чарівні предмети своєму коханцеві-царевичеві.
Чужоземний царевич відразу повідомляє йому війну. Той, нічого не підозрюючи, надягає підмінені сорочку й картуз, бере звичайну шаблю й змело йде назустріч ворогу.
Чужоземний царевич порубав солдата на дрібні шматки, склав у старий мішок, звалив на спину його коня й відпустив його.
Кінь пустився бігти не до двору, а до будинку трьох сестер, де солдат гостював троє доби. Прискакав до них і заіржав.
Три дівчата визирнули у віконце й вибігли всі троє на ґанок: вони відразу довідалися, чия це кінь.
- Ой, братик-солдатів, що з тобою приключилося? - закричали вони у один голос і заплакали. Розв'язали мішок, а у ньому лежить порубане на частині тіло солдата.
Прийнялися дівчата за роботу: зібрали його тіло з порубаних частин, влили живої води. Солдат глибоко зітхнув і вимовив:
- Ой, ой, довго ж я спав!
- Так, спав би ти, братик-солдатів, вічним сном, тебе порубали адже на дрібні шматки. Чому ти зневажив нашою радою? - говорять.
- Твоя дружина веліла тебе порубати. Тепер після цього ми тебе не побачимо, ти нас не побачиш! - говорять усі троє.
- Знай, що ми дочки змії й сабоніше нас немає нікого на світі. Це ми тобі допомагали всі ці три роки за те, що привів до нас зниклого молодшого брата. Після цього не сідай на коня, на тобі кільце, - сказали вони.
- По шляху зайди у будинок, де живуть старий з бабою.
Відправився солдат до старого з бабою. Лягаючи спати, попросив він хазяїв розбудити його ранком. Однак ранком вони виїхали у місто, а солдата не розбудили. Прокинувся він, перевів кільце з одного пальця на іншій і сказав:
- Нехай зламаються навпіл голоблі у старого!
Отут зламалися у старого голоблі, і довелося йому з бабою вертатися додому пішки.
Повернулися вони й будять солдата:
- Вставай, солдат! Забули ми тебе розбудити, а у нас у дорозі, як на гріх, голоблі зламалися. Допоможи-но нам донести інші голоблі до того місця, де залишився наш віз.
А солдат у цю хвилину непомітно переодяг кільце з пальця на палець і говорить:
- Бабуся, дідусь, ваші голоблі целехоньки. Через те, що ви мене не розбудили, вам тільки здалося, що вони зламалися.
Пішли старі, подивилися - голоблі, дійсно, виявилися цілі. Розв'язав солдатів допомогти старим і сказав:
- Бабуся, дідусь, ви люди бідні, а я зроблю вас багатими: перетворюся у жеребця. Виведіть мене на базар і продайте не дешевше, чим за тисячу рублів, а гроші поберіть собі, тільки не уступайте ні на копійку.
Солдат непомітно переодяг кільце з пальця на палець, перетворився у жеребця.
Старий і баба повели його на базар і поставили до прив'язі: але ніхто не давав за нього тисячу рублів, давали дев'ятсот дев'яносто дев'ять, а уступати не можна було ні копійки. Тисячу рублів не міг дати жоден купець на базарі. Тільки цар міг дати тисячу рублів за нього.
Розв'язали сповістити царя, що, мол, на базарі продається жеребець за тисячу рублів, до того гарний, що на цілому світлі не знайти іншого такого жеребця.
Приходить цар на базар, купує жеребця, не торгуючись, за тисячу рублів. Приводить його додому й похваляється, що купив-де такого гарного коня всього за тисячу рублів.
- Три роки я мріяв такого коня придбати й тільки сьогодні здійснилося моє бажання, - похваляється цар.
А стряпка, почувши цю похвальбу, говорить цареві:
- Помни моє слово: через три дні цей кінь зломить тобі голову. Це перший чоловік твоєї теперішньої дружини. Його потрібно зарізати не пізніше, чим через три години, - говорить.
Ці слова, на щастя, підслухала молодша сестра царя. Пішла вона до жеребця й сказала:
- Ех, жеребчик, раскрасавчик ти мій! Адже заріжуть тебе!
- Невже заріжуть? - запитав жеребець людським голосом. - Коли прийдуть різати мене, надягни своє плаття, яке ніколи не надягала, підійди до мене ближче й постарайся, щоб три перші краплі моєї крові потрапили на твоє плаття. Стряхни ці краплі під яблуню, - говорить.
Сестра царя пішла на місце заклання жеребця, підставила своє плаття, і перші три краплі крові потрапили на її плаття. Потім стряхнула їх під яблуню. Та у ту ж мить яблуня зацвіла золотими квітками й покрилася золотими яблуками. А цар, подивившись, як різали жеребця, пішов обідати, під час обіду став похвалятися:
- Хоч я й велів зарізати тисячерублевого жеребця, зате виросла у моєму саду золота яблуня, а вона коштує не менш трьох тисяч рублів.
А стряпка отут як отут і говорить цареві:
- Дійсно, гарна твоя золота яблуня, на якій за три години поспівають золоті яблука. Але якщо ти три рази відкусиш золоте яблуко, втратиш розум. Не зрубаєш її - не бути тобі живому!
Розв'язав тоді цар зрубати яблуню. Знову сестра царя підслухала цю розмову й побігла у сад. Обійняла золоту яблуню й говорить:
- Прагнуть тебе зрубати!
- Якщо будуть мене рубати, - відповідає яблуня, - надягни те ж саме плаття, у якому ти була, коли різали жеребця, побери три перші тріски й кинь їх у озеро.
Надягає сестра царя те саме плаття, іде у сад, де вже рубають яблуню, бере три перші відлетілі убік друзки й кидає їх у озеро. Друзки відразу перетворилися у качку з пір'ям з бісеру.
У цім озері ніхто, крім царя, не мав права стріляти дичина. Не встигнув цар піти додому із саду, де зрубали яблуню, як йому доклали про появу на озері качки з пір'ям з бісеру.
Цар відразу кинувся до озера й вистрілив у качку. Качка схилилася на бік і розпростерла крила з бісеру. Цар від радості скинув сорочку й поліз у воду за качкою, і навіть свою чарівну шашку він залишив на березі. Тільки ступив у воду, вода дійшла до коліна, а качка стала плисти далі. Ось вода вже до грудей, а качка пливе ще далі. Ось вода йому по шию. Тільки праг ударити качку, як вона стрепенулася, полетіла до берега й на березі перетворилася у солдата.
Солдат схопив чудесну шашку. На місці порубав царя. З озера пішов і порубав на дрібні шматки свою колишню дружину.
Після цього він одружився на молодшій сестрі пануючи.