Жили колись старий і баба. У них дітей довго не було. Горювали вони, думали, що так бездітними й умруть. Та раптом народився у них син. Прожив він один день і стала як однорічна дитина. Прожив два дні - став як дворічний. Прожив дванадцять днів - став начебто дванадцятирічний. Прийшов він до батька й говорить:
- Чую я. що у мені дванадцять богатирських сил! Зроблений ти мені лук і стріли. Кожна стріла нехай буде вагою у полпуда, а лук нехай буде вагою у пуд!
Виконав батько прохання свого сина - приніс йому лук і стріли. Після цього син говорить:
- Ну, батько й мати, тепер я гуляти піду!
Вийшов на вулицю, а там хлопці відіграв. Підійшов він до них і запік:
Малий і більший хлопці, Дозвольте мені пограти з вами!
Хлопці говорив:
- Пусти стрілу у небо, а сам ляж особою нагору й піймай стрілу зубами, коли вона падати буде, - тоді тільки й дозволимо відіграти з нами!
Випустив хлопчик-богатир стрілу з лука, а сам ліг особою нагору. Небагато часу пройшло - летить стріла назад. Схопив він стрілу зубами, а потім знову запік:
Малий і більший хлопці. Дозвольте мені пограти з вами!
Але хлопці знову відмовився його прийняти.
- Не приймемо, - говорять, - доти, поки силу свою не покажеш!
- А як мені мою силу вам показати?
- Спустися у ополонку, відпливи подалі, розламай лід - тоді, може, і приймемо!
Спустився хлопчик-богатир під лід, відплив убік. Розламав головою товстий лід і вийшов на берег. Підійшов до хлопцям і запік:
Малий і більший хлопці, Дозвольте мені пограти з вами!
А хлопці говорив:
Не дозволимо! Ось якщо розіб'єш носком чобота кам'яну гору, тоді приймемо!
Підійшов хлопчик-богатир до кам'яної гори. Став пинать її правою ногою. Затріщала кам'яна гора, розбилася, розсипалася. Пішли одинадцять богатирських сил. Залишилася у хлопчика всього одна сила...
Провідали про цей панські слуги. Побігли до панам, розповіли:
- Народився у бідних старого й баби син. Було у нього дванадцять богатирських сил, так втратив він одинадцять сил, коли кам'яну гору розбивав, одна сила залишилася у нього.
Злякалися добродії:
- Ну, не чекати нам добра від цього богатиря! Ось і року йому ні, а він сабоніше всіх! Що буде, коли він виросте? Він і слухати нас не захоче й працювати на нас не побажає. Дивися, і зовсім нас, панів, погубить! Поки не повернулися до нього одинадцять сил, викопайте, слуги, яму у сорок сажнів глибиною, схопите його й киньте у цю яму.
Побігли слуги, стали яму копати й викопали яму глибиною у сорок сажнів. Після того накинулися на хлопчика-богатиря, зв'язали ременями йому руки й ноги, у яму кинули. Прийшли до панам і сказали:
- У ямі він!
Обрадувалися добродії:
- Ну, тепер спокійно можемо жити: не вибереться він з ями, так і пропаде там від голоду!
Лежить хлопчик-богатир у ямі, дивиться на небо, вибратися з ями не може.
Прилетіла ворона, села на край ями, заглянула у яму, побачила його. А він воронові побачив. Став її просити.
- Агов, ворона, ворона! - говорить. - Лети до матері, батька, скажи їм, що зв'язали мені руки-ноги міцними ременями, у глибоку яму кинули, прагнуть, щоб я від спраги, від голоду тут загинув! Клич їх до мене на допомогу!
Ворона говорить:
- Чигирдик! Чигирдик! Навіщо я буду їх кликати? Гинь, мені однаково!
Сказала й полетіла.
Потім сорока прилетіла. У яму заглянула. Хлопчик просить її:
Агов, сорока, сорока! Лети до матері, батька, скажи їм, що зв'язали мені руки-ноги міцними ременями, у глибоку яму мене кинули, прагнуть, щоб я від спраги, від голоду тут загинув! Клич їх до мене на допомогу!
Сорока говорить:- Шогердек! Шогердек! Не буду я їх кликати!
Сказала так і полетіла.
Лежить хлопчик у глибокій ямі, не може розв'язати ноги й руки, не може з ями вибратися. Отут птах-гусак прилітає. Говорить хлопчик гусакові-птахові:
- Агов, гусак-птах, гусак-птах! Лети до моєї матері, батька, розкажи їм, що зв'язали мені ноги-руки міцними ременями, у глибоку яму кинули, прагнуть, щоб я від спраги, від голоду загинув! Клич їх до мене на допомогу! Нехай скоріше йдуть до мене, нехай принесуть сорок одна сокира, приведуть сорок одного бика! Биків я знімання - сили наберуся, сокирами міцні ремені перерубаю.
Вислухав гусак-птах і полетів. Прилетів він до старого й бабі.
- Дідусь! - говорить. - Бабуся! - говорить. - Вашого сина добродії у глибоку яму кинули, від голоду, від спраги він гине, вибратися не може! Велів, щоб ви сорок одна сокира йому принесли, сорок одного бика йому привели!
Затужили, заплакали старий і баба, говорять:
- Немає нашого сина у живих! Кістки його вже давно побіліли. Навіщо підемо?
Прогнали гусака-птаха. Гусак до хлопчика прилетів, говорить:
- Не вірять мені твої мати, батько, що живий ти! Що робити будемо?
Хлопчик говорить:
- Сюди, у яму до мене, спустися, на твоїх крилах лист їм напишу!
Гусак-Птах у яму спустився. Хлопчик пальці визволив, на крилах гусака написав: "Живий я, приходите скоріше!"
Вилетів гусак з ями, знову до старих полетів. Бабі, старому говорить:
- Ваш син сорок одна сокира принести велів, сорок одного бика привести велів. Він живий, у глибокій ямі зв'язаний лежить. Якщо моєї совісті не вірите - на крилах прочитайте: він вам лист написав!
На крила баба й старий подивилися - повірили.
Побрали сорок одна сокира, погнали сорок одного бика до ями. Прийшли, стали, у яму дивляться, із сином розмовляють.
Побачили це панські слуги - побігли до панам, сталі розповідати:
- Мати, батько його до ями прийшли, сорок одна сокира йому принесли, сорок одного бика привели, щоб він тих биків з'їв, сили набрався.
Вислухали добродії, наказують своїм слугам:
- Засипте, завалите яму доверху піском так каменями! Нехай він задихнеться - загине! А якщо вціліє він, погано вам доведеться!
Поки слуги до панам бігали, старий і баба до сина у яму биків скинули. З'їв син биків - усі дванадцять сил до нього повернулися. Велів він сокири до нього скинути. Стали старий і баба кидати у яму сокири. Вони кидають, а син своє путо перерубує. Одна сокира зламається - він інший берет, іншої зламається - він третім рубає...
Отут панські слуги з лопатами прибігли. Стали закидати яму піском так каменями. Вони кидають у яму пісок так камені, а старий з бабою кидають сокири. Тільки встигнули сорок перша сокира кинути - панські слуги всю яму завалили. Повна яма доверху. Заплакали баба й старий, додому пішли. Думають: "Не побачимо більше сина, загинув він..."
Із плачем і додому повернулися старі.
А син не загинув. Зібрався він із силами й став головою пісок так камені штовхати. Штовхав, штовхав, і викинув усе з ями. Потім вибрався сам і пішов додому. Прийшов, сіл на ослін. Особа капелюхом закрив. Не довідався його батько.
- Хто ти? - запитує. - Навіщо до нас прийшов? Не вчасно нам гість: горі у нас...
А син мовчить.
Батько стягнув з нього капелюх - і довідався сина. Обрадувалися старі вони вуж і не думали його живим побачити!
Розповів їм син, як він урятувався, як з ями вибрався, і говорить:
- Повернулися знову до мене мої дванадцять богатирських сил! Піду-но до панам: прагну з ними силами помірятися!
Сказав і пішов.
Побачили його добродії - перелякалися, забігали, не знають, куди подітися, куди ховатися.
- Тепер уже нам з ним не впоратися, - говорять. - Не буде нам від нього пощади!..
Побігли усе без шляху, куди ока дивляться. Так недалеко втекли - наздогнав їхній богатир. Отут їм усім і кінець прийшов.
Казка - туди, а я - сюди!