Жив у великої дороги піп.
Опівдні на обід до попа зайшли повз солдати, що проходили. За обід солдати попові дали п'ять рублів золотими, а самі пішли по великій дорозі далі. Коли піп став купувати товари у магазині, дивиться у гаманець і очам своїм не вірить: у гаманці лежали одні скибочки моркви.
Погнався піп за солдатами. Наздогнав він їх і говорить:
- Ви чому мене обдурили, ви мені дали тільки скибочки моркви!
- Не морква ж, глянь, - золоті монети, - говорять йому солдати.
Подивився піп у гаманець - і насправді золото. Піп пішов знову купувати товари. Бере товар, подивився у гаманець - а там знову тільки скибочки моркви. Знову погнався піп за солдатами, тепер вуж на трійці.
Наздогнав він солдат і знову говорить:
- Ви чому мене обдурили? Ви ж мені дали тільки скибочки моркви!
- Ні, - говорять йому солдати, - так ти дивися гарненько, не морква ж, а золото!
Подивився піп у гаманець, очам не вірить, дійсне золото. Повернувся піп і поїхав назад додому. Починає купувати товар, дивиться у гаманець, там не гроші, а знову морква.
Так піп обманулся три рази. Тепер піп пише цареві скаргу.
Настав день суду. На суд запросили попа й одного солдата. Порівнюють гроші, клеймо й ці віддані солдатами із клеймом, усе сходиться.
Суддя виніс рішення:
- Солдати зробили правабоно, вони не винуваті. А ти, піп, зовсім дурний. Волосся у тебе довгі, а розум короткий. Тому суд вирішує стригти твої довгі волосся.
Так піп залишився без волось.
Після суду цар запитує у солдата:
- Правда, чи що, ти попові показував свій фокус?
- Так, - говорить солдат.- Я йому не золото дав, а скибочки моркви.
- Якщо так, то ти й мені показуй свій фокус, - говорить цар.
- Якщо не вб'єш, покаджу, - говорить солдат.
- Ні, не накажу вбивати, - говорить солдатові цар.
Солдат вийшов з палацу. У той же час у дверях заюшила вода усередину. Сабоно здивувався цар, аж ока його на чоло полізли.
- Давай піднімемося на другий поверх, - говорить солдат.
- Постій, я теж піднімуся, а то ще можу втопити, - закричав цар.
Тільки встигнув цар піднятися, і на другому поверсі виявилася вода. Піднялися на третій поверх. Глядь, і тут вода. Далі куди? Тепер вони піднялися на дах.
Злякавшись води, цар обійняв трубу й сіл верхи на неї.
Бачать - пливе човен. Сіли вони у човен і давай плисти убік сухої землі. Допливають до землі, там побачили більше село.
Цар сабоно Зголоднів. Що ж є?
- Давай наймемося у пастухи, а то нам нема чого є. Я буду підрядником, а ти подпаском, - сказав йому солдат.
Вони усе літо пасли череда й були сита. Пасли, до осені. Зібрали грошей з народу за пасіння за чередою. Почали жити як і весь народ. Солдата поставили старшиною, а пануючи десятником. А на наступний рік солдата призначили волостним, пануючи - сільським. Але у цей час цар зробив більшу розтрату. Прибув становий і царя засудили, розв'язали вислати у Сибір. Перед судом становий ударив царя по особі.
Отут цар опам'ятався. Він знову - цар.
Уся ця історія відбулася, поки кипів самовар. А до того, як закипів другий самовар, - і царя не стало: його скинули.
Казка - ладь, цар - під мій каблучок.