Еква пирись живе зі своєю бабусею. Онученя хоч і промишляє, але нічого не може добути. Говорить він бабусі:
- Посіяти б нам зерно! - Ти й посій! - відповідає бабуся. Пішов, посіяв. Удруге сходив, подивився й говорить:
- Уродилося! Вернувся додому, говорить бабусі:
- Зерна наші проросли, буде гарний урожай. Знову пішов, але, виявляється, усе з'їдене. Прийшов додому й говорить:
- Увесь наш урожай з'їли.
Знову пішов; Поставив пастку, потім пішов додому. Прийшов, перевірив пастку й бачить: у пастку попався журавель. Говорить онученя:
- Він з'їв вирощене мною зерно; за це я його вб'ю! Побрав ціпок, а журавель говорить:
- Не бий мене! Якщо ти мене вб'єш, користі тобі від цього не буде. Не вбивай мене! Я тобі дам багатство й щастя.
- Де я тебе знайду? Ти злетиш і полетиш, – відповідає онученя.
- Ні, – говорить. - Я поставлю знаки, і ти підеш по моєму сліду.
Відпустив його онученя й пішло до бабусі. Говорить він бабусі:
- Увесь наш урожай з'їдений. У пастку потрапив журавель, але я його відпустив.
- Навіщо ж ти його відпустив? - говорить бабуся.
- Він обіцяв мені дати багатство й щастя, – відповідає бабусі Еква пирись.
Еква пирись знову пішов шукати журавля. Ішов ішов, прийшов до будинку, увійшов. Дивиться: лежить чоловік, а жінка сидить. Тут пряжений жир, морожений жир чуманами носять, несуть і медяне питво. Поїв він і попив. Тоді чоловік устав і запитав:
- Еква пирись прийшов?
- Так, я прийшов.
Тоді чоловік пішов у передній кут будинку. Відшукав там літню шкурку білки, приніс її до Еква пирисю й віддав йому.
- Іди тепер додому, – говорить чоловік. - Більше я нічого не маю, із цим і ступай додому! Віддай цей мій подарунок бабусі, нехай вона його забере на місце й збереже!
Еква пирись пішов додому, віддав подарунок бабусі. Лягли спати. Прокинулися ранком. Еква пирись потягнув руку його руці стало тепло; потягнув ногу – нозі його стало тепло.
Отут він устав і дивиться, що немає жодного цвяха, де б не висіли шкурки соболів і шкурки лисиць.
Потім Еква пирись вийшов на вулицю й бачить, що народ будує будинок з коморою.
Еква пирись так день прожив, настав другий день. Прийшов до нього міський богатир, старшина міста, і просить борошна:
- Послухай, друг, дай мені борошна!
Еква пирись дав йому борошна.
Міський богатир з'їв випечений з борошна хліб і ще прийшов, почав просити у Еква пирися літню шкурку білки.
- Ти даси мені за неї потрібну ціну? - запитує Еква пирись.
- Дам, – відповідає міський богатир. Тоді Еква пирись продав йому шкурку білки. Прожили день, лягли спати. Прокинулися. Потягнув Еква пирись руку руці стало холодно; потягнув ногу нозі його стало холодно. Вийшов на вулицю немає народу, зникли будинок і комора.
Тоді Еква пирись знову пішов до того чоловікові. Чоловік говорить:
- Що ж ти так швидко повернувся? Я тобі дав подарунки куди їх справ?
Відповідає йому Еква пирись:
- Міський богатир літню шкурку білки купив, добре за неї мені заплатив.
Тоді чоловік знову пішов у передній кут будинку, відшукав там весняну шкурку горностая, приніс і віддав її Еква пирисю. Той побрав весняну шкурку горностая й пішов додому. Прийшов. Знову лягли спати. Прокинувся. Потягнув руку – руці його стало тепло; потягнув ногу – нозі його стало тепло. Отут він устав, подивився навколо немає такого цвяха, на якому не висіли б шкурки соболів і інших звірів. Вийшов на вулицю, дивиться народ знову працює.
Іде до нього міський богатир, старшина міста.
- Міський богатир до нас іде, – говорить народ.
- Хіба він до вас іде? Він до мене йде, – відповідає Еква пирись.
Міський богатир, старшина міста, прийшов до Еква пирисю й говорить:
- Дай мені борошна!
Еква пирись дав йому борошна, той відразу ж пішов додому. Пробув він будинку тільки один день, усе борошно з'їв, на інший день він знову прийшов і просить весняну шкурку горностая. Еква пирись знову віддав йому весняну шкурку горностая.
Так Еква пирись живе. Ліг спати. Прокинувся. Потягнув руку – руці його стало холодно; потягнув ногу – нозі його стало холодно. Устав. Перед ним дуже брудний будинок, увесь покритий цвіллю. Вийшов Еква пирись перед ним знову усе зникло: немає ні будинку, ні комори, ні народу.
Тоді Еква пирись втретє пішов до того ж чоловікові. Прийшов до нього, він будинку.
- Знову навіщо те прийшов? - запитує чоловік.
- У мене знову нічого ні, усе віддав міському богатиреві, – говорить Еква пирись.
Тоді чоловік розсердився й став його лаяти:
- Тобі я дав багатство й щастя. Ти й це навіть не зміг удержати у своїх руках; тепер як прагнеш, з тим і йди додому!
Еква пирись зібрався вже йти ні із чим, але отут другий чоловік зупинив його й говорить:
- Почекай ка, не йди!
Сам же він направився у передній кут будинку, дістав звідти пазур росомахи, приніс його й віддав пазур Еква пирисю.
- Іди. Коли повернешся додому, відразу ж іди до міського богатиря, старшини міста. Побери із собою й пазур росомахи. Попроси у нього борошна. Він запитає, куди тобі насипати борошна. Ти тоді дістань пазур і накажи борошно висипати у нього. Міський богатир здивується й скаже: Хіба можна що небудь помістити у такий маленький предмет? Він попросить тебе насипати борошна у мішок. Ти не погоджуйся, повторюй йому, що тобі досить і такої кількості. Вимагай сипати борошно у пазур росомахи. Почнете сипати борошно у пазур, скільки б ви не сипали, пазур усе не наповниться, а комора швидко буде порожніти. Побачивши це, міський богатир заблагає й попросить тебе висипати його борошно назад у комору. Ти ж борошно не висипай, стій на своєму. Тоді міський богатир запропонує тобі повернути шкурки горностая, шкурки білки. Якщо скаже він так, ти скоріше борошно висип назад у комору, шкурки ж свої забирай і йди додому.
Еква пирись уважно вислухав, зрозумів усі й пішов додому. Прийшов до бабусі й розв'язав робити всі так, як йому велів чоловік.
Пішов він до міського богатиря, а у нього працює народ. - Міський богатир, до нас Еква пирись іде! - говорять люди.
Міський богатир вискочив на вулицю й говорить:
- Хіба Еква пирись до вас іде? Він іде до мене. Еква пирись прийшов.
- Чого тобі треба від мене, навіщо прийшов? - запитує міський богатир, старшина міста.
- Мені потрібна борошно, – відповідає Еква пирись.
- Дам борошна, побери, – говорить міський богатир, – є у що насипати?
- Є, – відповідає Еква пирись.
Пішли вони у комору, де було борошно. Еква пирись вийняв пазур росомахи. Міський богатир говорить:
- Хіба влаштує тебе такий маленький мішечок? Від такої кількості борошна хіба ти будеш ситий? Краще насип повний теперішній мішок. Принеси мішок, мені не жалко, я насиплю його повним.
Еква пирись говорить:
- Ні, мені й цього досить.
Стали насипати борошно. Як не кладуть, як не насипають, пазур росомахи усе не наповнюється. Ось уже й почав порожніти комора.
Тоді міський богатир заблагав:
- Ну, вистачить класти борошно, скоро моя комора зовсім спорожніє. Досить, так, мабуть, залишуся без їжі. Забирай свої горностаевие й білячі шкурки, борошно ж висип назад.
Еква пирись висипав назад борошно у комору, а міський богатир, старшина міста, повернув йому всі шкурки горностая й білки.
Еква пирись зі шкурками пішов додому. Прийшов. Лягли спати з бабусею. Ранком прокинулися. Потягнув Еква пирись руку – руці його стало тепло; потягнув ногу – нозі його стало тепло. Устав він, обвів очима будинок, дивиться немає такого цвяха у будинку, на якому не висіли б шкурки соболів, не висіли б шкурки інших дорогих звірів. Вийшов на вулицю, а народ уже тут рубає, будує комора й будинок, і швидко побудували комору. Еква пирись увійшов у нього, і комора знову полнехонек. З тим щастям, з тим багатством Еква пирись і тепер живе, зиму зимує.