Жив був зайчик. На озерному березі у осоці постійно стрибав. Одного разу губу собі осокою розрізав. Пішов до вогню поскаржитися:
- Вогонь, спали осоку на озерному березі!
- Яке зло зробила тобі осока? - запитав вогонь.
- Губу мені розрізала, – відповів заєць.
- Уж таке ненаситне черево у тебе, – сказав вогонь. Пішов заєць до води й говорить:
- Вода, прибудь, загаси вогонь!
- Яке тобі зло зробив вогонь?
- Вогонь осоку на озерному березі не запалює!
- Яке зло тобі зробила осока?
- Губу мені розрізала.
- Уж таке ненаситне черево у тебе! Пішов зайчик до двом хлопчикам зі стрілами й луками, говорить їм:
- Діти, у воду стріляйте!
- Яке тобі зло вода зробила?
- Вода не прибуває, вогонь не гасить!
- Яке тобі зло зробив вогонь?
- Вогонь осоку на озерному березі не запалює!
- Яке тобі зло зробила осока?
- Губу мені розрізала?
- Уж таке ненаситне черево у тебе! Пішов зайчик до мишки й говорить::
- Мишка, мишка, тятиву на луках хлопчиків перегризи. щоб стріляти не могли!
Пошкодувала мишка зайця й пішла тятиву у луків перегризати. Але не встигнула. Схопили хлопчики луки, натягнули тятиву й пустили стріли у воду. Стріляють у воду – вода прибуває, іде вогонь гасити. Злякався вогонь, до осоки перекинувся. Загорілася осока, а у осоці зайчик стрибає. Розгубився, з вогню побіг, ноги й вуха собі обпалив.