Відбився одного разу від череди большерогий баран. Бігає, бідолаха, бекає, овець шукає. Та раптом віч-на-віч із вовком зіштовхнувся.
- Стій! - гаркнув вовк. - Ти-Те мені й потрібний, я тебе знімання!
- Нарешті! - говорить баран. - Я весь день смерті шукаю, набігався, змучився й ось - знайшов. Ти стань там унизу й роззяв упасти ширше. А я с гори розбіжуся та й стрибну тобі прямо у черево живцем. Чув я, що так моє м'ясо вдесятеро смачніше.
Вовк відразу ж побіг під гору, устав там і впасти роззявив - ширше нікуди. Баран як випливає розбігся так як стукне вовка рогами по голові, той і полетів нагору тормашками. А баран посміявся над вовком і пішов. Прочухався вовк, піднявся й дивується:
- Ось бігає, так бігає - тільки вогнем у очах полихнуло! Щось не зрозумію я, чи те він крізь мене проскочив, чи то повз промчався, а у череві у мене його начебто немає.