Була у одного селянина старий кінь. Підкував її мужик на всі чотири ноги, відвів у ліс і залишив там. Бродить кінь по лісу, травичку щипає.
Ходила вона так, ходила й одного разу ведмедя зустріла. Говорить ведмідь коня:
- Я тебе знімання! - Так як же ти мене їсти станеш, - відповідає йому кінь, - адже я стара. - Нічого, як-небудь знімання, зуби у мене гострі.
- Коли так, - говорить кінь, - підемо до каменю. Хто з нього вогонь висіче, той і з'їсть іншого.
Погодився ведмідь, і пішли вони до каменю. Прийшли, кінь і говорить ведмедеві:
- Бий по каменю! Став ведмідь по каменю бити, б'є, б'є, а вогню висікти
Не може. - Тепер я спробую із цього каменю вогонь висікти, - сказав кінь. Підняла вона ногу так як стукне по каменю, іскри так і посипалися. Побачив ведмідь, що кінь вогонь висікла, і - бігти. А кінь вслід ньому кричить:
- Стій! Я тебе знімання! За пагорком зустрів ведмідь вовка. - Ти кого ж так злякався? - запитує вовк. - Звір у лісі з'явився, ледве не з'їв мене: ледве ноги відніс. - Так що ж це за звір такий? - дивується вовк. - Хвіст у нього довгий, і на шиї грива росте, - розповідає ведмідь.
- Ну й дурень же ти, - сміється вовк, - так це ж кінь, а коней я сам їм. Відведи-но мене туди, де ти цього звіра бачив.
Пройшли вони небагато, ведмідь і говорить:
- Геть вона ходить! - Де? Не бачу я, - говорить вовк. Обхопив ведмідь вовка, підняв і запитує: - Тепер бачиш?
- Та тепер не бачу, - відповідає вовк. Стис ведмідь вовка міцніше, підняв вище, знову запитує:
- А тепер бачиш?
Вовк не те що говорити, дохнути не може. А ведмідь ще міцніше його стис, ще вище підняв і знову запитує:
- Ну, тепер-те бачиш її?
Не відповідає йому вовк - від ведмежих обіймів з нього вуж і дух геть. Розсердився ведмідь:
- Ну й дурень! Хвастався, що коней їсть, а як побачив одну, так зі страху слова вимовити не може.
Кинув ведмідь вовка об землю й утік. А кінь уже без побоювання по лісу ходила.