Жив у одному маєтку дуже злий і жорстокий пан: він так своїх людей роботою мучив так бив, не приведи Господь. Якось у свято наказав пан працівникам хліб обмолотити. Робити нема чого, довелося молотити. А староста гріється у печі у клуні, кийком програє і єхидно присуджує:
- А пан-те правий: у свято молотьба краще спориться!
Отут, звідки не візьмися, - сивий дідок, устав поруч зі старостою, теж погрітися захотів. Погнав староста й дідка на роботу, а той не йде. Розлютився староста й до пана побіг. Прийшов пан:
- Агов ти, іди працювати! А дідок не йде.
Позеленів пан від злості так як закричить:
- Агов, староста, принеси мені різки, я йому покаджу, як від роботи отлинивать!
- Не різки неси, - сказав дідок, - принеси-но краще недоуздок!
Приніс староста й різки, і недоуздок. Схопив пана різки й замахнувся на дідка, а дідок побрав недоуздок, накинув панові на голову й прикрикнув, як на коня:
- Тпрру! Тпрру!
У ту ж мить перетворилася пан у білого коня.
Дідок негайно ж підхопився на коня, уперіщив його різками й умчався немов вітер. А поїхав він до одному селянинові, який тому ж панові належав. Тим часом стемніло. Прив'язав дідок коня до стовпа й пішов у хату нічлігу просити. Хазяїн пустив його ночувати й став плакатися:
- Підчисту розорив мене пан: увесь час на панщині я горб гнув, для себе й хліб-те забрати не встигнув - так він на поле й проріс, і сіна для скотинушки не вкосив - усе коня, усе корови з голоду впали. Ось і нема чим мені гостюючи попотчевать, нема чим коня його нагодувати.
- Ну й нехай, не лихо, - відповідає дідок, - відведи мого коня у стайню так кинь йому соломи оберемок, раз іншого нічого немає.
Побрав хазяїн ліхтар і запалив скіпу.
- Невже у тебе й свічки немає? Не можна ж у ліхтарі скіпу палити!
- Немає, немає, - скаржиться хазяїн.-У кого овець ні, у того й сала ні, із чого ж я свічки стану лити?
- Як це ні, геть у тебе свічок повно на полку!
Глянув хазяїн - ну й чудо! - прав дідок: на полку свіч повно. Запалив він ліхтар і, подивувавшись чуду, пішов коня у стайню ставити. Увійшов у стайню - а там увесь верх до самого ковзана сіном набитий, увійшов у хлів - по всіх кутах корови коштують, пішов у кошару - вона овець повна, заглянув у комору - усі засіки хлібом засипані. Побачив усе це хазяїн і остовпів. А дідок вийшов слідом і говорить:
- Чого дивуєш, заходь у хату, настав час спати лягати! А ранком віддав дідок свого коня хазяїнові й сказав:
- Забирай мій коня й працюй на ній цілий рік, не жалуй її, поклад піднімай, полючи обробляй. Через рік я прийду за своїм конем.
Так усі й було: кінь працював за троє, і хазяїн на ній усі поклади зорав.
Через рік прийшов дідок за конем, підхопився на нього й поскакав прямо у маєток, а там відпустив коня у панському саду. Незабаром побачив староста коня у саду й велів відвести його у стайню. Ранком захеканий конюх прибіг до барині:
- Ось диво: кінь - те, якого я вчора у стайні прив'язав, за ніч у колишнього нашого пана перетворився!
Побігла бариня подивитися - так, так воно і є, тільки так уже пан охляв, так схуд, що ледь і довідаєшся. Бариня з радощів кинулася обіймати його, цілувати, а пан ледве мовою ворушить:
- Цілуй швидше так погодуй мене: цілий рік я одне тільки сіно їв! Скоро пан зовсім оправився, і з тієї пори жив він зі своїми людьми краще, чим брат рідної: нікого не поров, не мучив, по святах працювати не змушував.