Пішли якось козел, баран, гусак, півень так кіт разом гуляти. У лісі їх ніч застала. Та розв'язали вони поставити хату. Козел узявся
Рогами колоди валити, баран чолом суки збиває, кіт пазурами мохи скребе, щоб щілини заткнути, півень на річці очерет ламає, а гусак зі своїми широкими крабоми покрівельником закрив.
Раз-Два! - і готова хатинка. Після вечері лягли спати: баран поруч печі ліг, кіт на піч забрався, гусак посередь хати на підлозі розлегся, козел у передньому куті примостився, а півень на сідало підхопився. Незабаром захропли друзі у своїй хаті.
Близько напівночі повела вовчиця навчати ремеслу своїх двох вовченят. Раптом наткнулися вони на нову хату.
- Ось чудеса! - викликнула вовчиця. - Нині ранком ми отут проходили, нічого не бачили. Прямо як з-під землі вискочила.
- Зайдемо, матінка, подивимося, хто у хаті живе, — просять вовченята.
- Ну ні, діти! Куди завгодно, тільки не сюди: не бути б лиху!
Сказала так вовчиця й побігла уздовж ріки, до пагорка добігла, а там на лівий бік завалилася, та й заснула. Тим часом один з вовченят повернувся до хатинки — і шмиг усередину. Козел — хлопець чемний — негайно обійняв прибульця рогами, так так, що скла затремтіли. Прокинулися інші дружки, давай гостя ухвалювати: баран йому чолом боку оглаживает, гусак шубку вибиває, кіт від радості так і фиркає так гостя по щоках поплескує, а півень, нічого потемки не бачачи, кричить: — До - До-Го? Так?.. Та мені дай!..
Ранком вовчиця запитує сина: чому волосся скуйовджені? Звідки синці узялися?
- Я, матінка, Доки ти спала, пішов подивитися, чи не можна у хаті чому розжитися. Тільки я у двері — мене хтось залізними вилами до стінки припер, іншої — дрюком по ребрах б'є, третій у потилицю клює так у два батоги стібає, четвертий у очі плює так ляпасу дає, а п'ятий кричить: «Кого? Куди? Та мені дай!..» Щастя ще, що хоч п'ятому я не дістався!..
- Нічого, нічого... А навіщо поліз? Говорила я тобі — туди не ходи!..