Давно-давно це було — зібралися всі тварини ріку рити — Даугаву. Тільки іволга не з'явилася.
- Мені, — говорить, — і тієї води вистачить, що з неба падає.
Обійдуся без тієї, що по землі тече.
Разобиделись звірі й розв'язали покарати іволгу: не давати їй пити тієї води, що по землі тече, нехай обходиться дощовими краплями.
Тому-то-те іволга й дотепер у суху пору кричить від спраги:
- чи Скоро злива? чи Скоро злива?
Прийнялися тварини за роботу. Заєць викликався спереду бігти й показувати, де русло Даугави повинне пройти. Але ж відомо, як косою біжить: петляє так плутає. Ось тому-те Даугава й тече петлями й вигинами.
А слідом за зайцем відразу ж ішов кріт, першу борозну прокладав. За це, говорять, його нагородили: чорною оксамитовою шубкою подарували.