Пішли два брати на полювання. Зустрічають вони у лісі собаку. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить собака. - Дам я кожному з вас по три щенята: у обох перших кличка Вистачай, у других Ламай, у третіх Железоглодай. Коли перші вистачають, то пил стовпом; коли другі ламають, то тріск коштує; коли треті гризуть, шматки летять.
Добре. Незабаром зустрічають вони вовка. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить вовк. - Я дам вам кожному по вовченяті. Чуттям вони будуть сабоні.
Добре. Незабаром зустрічають вони ведмедя. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить ведмідь. - Я дам вам кожному по ведмежаті. Лазать вони будуть спритно.
Добре. Незабаром зустрічають вони рись. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить рись. - Я дам вам кожному по рисеняті. Дряпатися вони будуть гаразди.
Добре. Незабаром зустрічають вони лисові. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить лиса. - Я дам вам кожному по лисеняті. Лікарі вони будуть знамениті.
Добре. Незабаром зустрічають вони оленя. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить олень. - Я дам вам кожному по оленяті. Носії вони будуть славні.
Добре. Незабаром зустрічають вони козулю. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить козуля. - Я дам вам кожному по цапеняті. На ноги вони будуть швидкі.
Добре. Незабаром зустрічають вони зайця. Старший брат запитує молодшого:
- Пристрілити, чи що?
- Не стріляй ти мене! - просить заєць. - Я дам вам кожному по зайчаті. Утечуть вони від кого завгодно.
Ось забрали брати своя звірини, помічників своїх, і розв'язали розділитися. Але перш ніж розстатися, умовилися вони встромити у великий дуб кожний по ножу: якщо який із двох повернеться й побачить, що ніж брата заіржавів, то, стало бути, погані у брата справи; коли блищить — стало бути, далі нікуди. Старший брат іде колом, молодший — прямо.
На інший день трапилося старшому братові до замка вийти. Замок немов увесь вимер: крім однієї дівиці, немає більш ні душі.
- Дівиця-Сестриця, де ж усі люди?
- Усі люди побігли за білим оленем, так у камені звернулися; так і батько мій пропав.
- Так, так, дівиці, вони без помічників побігли, а у мене їх хоч відбавляй; не піти від мене оленеві.
Виходить із замка. А отут і білий олень повз замок пробігає. Старшой кинувся за ним зі своїми помічниками. Але білий олень миттю зник. Піднімає старший брат ока й бачить: на старій осиці сидить препогана відьма.
- Злазь на землю, стара відьма, не те пошлю за тобою свого ведмедя, щоб зняв тебе звідти честь по честі!
- Злізу, злізу! Тільки дозволь мені стьобнути твоїх товаришів цим прутиком, щоб вони мене не покусали.
Він і дозволив. Так тільки стьобнула відьма прутиком, як усі звірі, усі помічники, разом зі старшим братом у камені перетворилися.
Не швидко вернувся молодший брат до дуба, а коли прийшов, то побачив: ніж брата зовсім іржавий. Він негайно знову у шлях, відправився брата розшукувати.
Приходить до того самого замка, де одна-єдина дівиця залишилася.
- Сестриця-Дівиця, де ж усі люди?
- Усі люди побігли за білим оленем і у камені звернулися. Приходив отут якось один молодець із різною звіринами — помічниками своїми — і збирався піймати оленя. Але куди там! - теж скам'янів.
- Це брат мій, це брат мій, як мені позбавити його від лиха?
- Брата ти не позбавиш! Краще сам біжи звідси й мене із собою забери. Ти, хлопчик, не знаєш, що за відьма на тій осиці сидить: скаже слівце, паличкою один раз махне й перетворить тебе, мене й звірів твоїх у вічні камені. Так вона ще мстити буде, коли дізнається, що я тебе тут дала притулок. Біжимо, хлопчик, поки не пізно.
Підхоплюється молодший брат вовкові на спину, підхоплює дівицю на коліна — і ходу! Раптом загуділа земля — мчиться за ними відьма.
Бачить молодший брат — на вовку не втекти; вовка залишає, перескакує з дівицею на ведмедя. А відьма слідом, усі ближче й ближче.
Підхоплюється молодший брат з дівицею на оленя. А відьма за ними — усі ближче й ближче.
Заєць дряпає що є сили; козуля скакає, скільки силоньок вистачає. Вовченя, ведмежа, лисеня несуться з купини на купину; рисеня, кривоногий, спотикається, шкереберть летить. А Вистачай, Ламай, Железоглодай зубами скрегочуть. Так де ж їм, одним!
Зрештою й олень-носій бачить, що відьма порезвей їх усіх буде. Говорить він молодшому братові:
- Потри-но мені правий ріг, вийде з нього гребінець. Перекинь цей гребінець через ліве плече, тільки назад не оглядайся.
Молодший брат перекинув гребінець через ліве плече, і глядь! - за ліс дрімучий стіною встав. Однак продерлася крізь нього відьма.
Тоді говорить олень молодшому братові:
- Потри мені правий ріг, вийде з нього брусок. Кинь цей брусок через ліве плече, тільки назад не оглядайся.
Молодший брат перекинув брусок через ліве плече, і глядь! - устали за горою-стрімчаки шириною широкі, висотою високі. Однак відьма й через них перевалила.
Тоді говорить олень молодшому братові:
- Потри мені правий ріг, вийде з нього хустка. Кинь цю хустку через ліве плече, тільки назад не оглядайся.
Молодший брат перекинув хустку через ліве плече, і глядь! - розлилася за ріка вогненна. Не перебратися відьмі через цю ріку.
Зліз молодший брат з оленя, дух перекладає. Так не можна довго відпочивати, треба хатинку будувати, де ніч переспати. Тепер усе за роботу узялися. Ну й швидко ж отут справа пішла: один носить, іншої кидає, третій піднімає, четвертий тягне, п'ятий укладає, шостий криє.
Коли всі заснули, виводить олень молодшого брата на волю й говорить:
- Тепер убий мене й закопай мою голову під порогом, мій тулуб під підлогою. Тепер ось тобі приевит, зберігай його пущі ока. А коли будеш іти із цієї хатинки, то покрути приевит тричі праворуч ліворуч, прив'яжи їм мою голову до тулуба, і я знову оживу.
- Так як же, оленюшко, милий, убивати я стану тебе, рятівника свого?
- Не мели дурості, хіба я навчу тебе худому; для твоєї ж користі усе.
Виконав молодший брат наказ і поклав приевит на вікно.
Ранком заманулося йому піти зі своїми звірами-помічниками на полювання, щоб голодувати не довелося. Дівиця у хаті залишилася й побачила приевит. Ось вона й подумала: «Не справа добро так розкидати: підв'яжу-но я їм панчоха».
А коли панчоха-те підв'язувала, покрутила вона приевит ліворуч праворуч. У той сама мить перекинулася через вогненну ріку міст залізний, відьма — раз, і через ріку!
Накинулися отут звірі, накинулися помічники на відьму. А вона поробити нічого не може — забула похапцем прутик на осиці. Так хіба така потрапить у халепу! Раз-Два! - готова глибока яма, і який звір не підбіжить — так у яму й провалюється.
Як тільки усе у яму попадали, так толстенних тридев'ять дверей залізних зверху й захлопнулися, і кінець усьому!
Попалися тепер молодший брат з дівицею. Відьма тільки посміюється й велить їм баню затоплювати, відмиватися обом добела, щоб на сніданок їх проковтнути.
Топлять вони баню, а відьма разлеглась на пригріві. Полиць і саму малість ще не нагрівся, як є оленяча голова й говорить:
- Куди ви, дурні, так квапитеся з топленням! Вистачай, Ламай, Железоглодай ще тільки через три залізні двері прогризлись — помешкайте, поки вони всі двері прогризут.
Тільки встигнула голова зникнути, як відьма підскакує:
- Лежу, лежу, дочекатися не можу. чи Скоро перетопите?
- Для одного наполовину витоплена, щоб двом паритися, треба ще підкинути.
- Ну, коли так довго длубаєтеся, то не треба мені на сніданок двох.
Промовивши це, вистачає відьма дівицю й вириває у неї передній зуб, той, що із чистого золота. Зуб цей був подарований самою матір'ю Лаймой, і коли у роті його немає — отут дівиці й смерть настає.
Так воно й було: зуб у дівиці з рота геть — дівиця й померла. Укладає відьма дівицю у залізну труну й зариває на розпуття доріг.
Поки відьма возилася, оленяча голова знову приспіла.
- Вистачай, Ламай, Железоглодай ще троє дверей прогризли!
Схоронила відьма дівицю, прибігає голодна пущі колишнього. Як прикрикне:
- Драговини жваво! Коли скоро не буде, знімання тебе немитого!
- Скоро буде, скоро, тільки вода ледве підігріється. Уляглася відьма на пригріві, оленяча голова знову
Є:
- Вистачай, Ламай, Железоглодай останні двері ламають. Тепер дожидай підмогу!
Незабаром усі помічники підбігли. Кожний на своєму місці причаївся: зайча під крамницею, козуля під полком, лисиця під ґанком, вовк у цебрі, ведмідь за грубкою, рись у придушине, Вистачай, Ламай, Железоглодай і молодший брат під піччю.
Незабаром приходить відьма і як закричить:
- Скоро ль, нарешті?
- Готове вже — заходь!
Скрип! - відчиняється двері, уповзає відьма.
Ось де було на що подивитися: Вистачай вистачає, Ламай кришить, Железоглодай гризе, ведмідь б'є, вовк б'є, лисиця кусає, рись дряпає, козуля копитом б'є, зайча носиться, а молодший брат ковшем відьму охаживает.
Однак зовсім добити відьму їм не вдалося, тому що двері лазні залишилися відкритої, вона й утекла.
Те-Те ликованье було! Тільки коли молодший брат став про дівицю розповідати, відразу усе засмутилися й кинулися її розшукувати. Заєць поскакав спереду, вовк і собаки — сліди рознюхувати й — глядь! - нюхали, нюхали й нанюхали.
Рисеня й козуля негайно вирили труну залізний, ведмідь витягся, Вистачай, Ламай, Железоглодай кришку залізну відламали, а лисиця-лікар знайшла зуб золотий у узголів'я.
Молодший брат вставив зуб, звідки він був вирваний, і дивишся — жива дівиця, здоровісінька. Тепер ще оленя приевитом пожвавили й тієї ж дорогою до палацу помчалися.
По дорозі лиса, розумна голова, говорить:
- Усі ми винюхати можемо, так Усе-таки відразу не унюхали, що відьма свій прутик на осиці забула. Хіба був нестаток так далеко тікати?
- Нічого, нічого, — олень їй у відповідь. - Тепер накажемо відьмі без прутика з осики злазити, а коли не послухається, тоді повалимо осику на землю.
Добре. Приходять вони до осики. Сидить відьма, нахохлилась і стогне:
- Холодно мені, мерзлякувато мені! Пусти мене на землю погрітися, а щоб звірі твої не покусали, дозволь мені їх легенько прутиком стьобнути.
Молодший брат навіть слухати не став, що вона там голосить. Він їй крикнув:
- На землю із прутиком не злазь, а скажи ти нам негайно, що це за камені такі!
- Це всі люди, це усе звірі.
- Добре, коли вони люди, коли вони звірі, тоді як їх пожвавити?
Небажання їй, ох, небажання говорити, але як замовкає, так вони починають осику на землю валити.
- Не валите, не валите, усе скажу: побери з-під осики землі гнилий і посип на камені, тоді вони оживуть.
Так і вийшло. З'явилися отут люди, з'явився старший брат, звірі — його помічники, батько дівиці, мати дівиці й усі піддані. Товкотнеча, як на базарі.
Отут обступили усе осику й повалили її разом з відьмою. Коли падала, не встигнула вона ні прутиком стьобнути, ні руки підняти: навалилися всі звірі й розтерзали відьму у жмути.
Молодший брат одружився на дівиці й зажив у палаці разом зі старшим братом у ладі й згоді. Тесть віддав зятеві й влада.