У одного дуже багатого хазяїна було три сини й дві дочки. Коли він зостарився й сили стали залишати його, він передав своє господарство старшому синові. Пожив у нього батько, так потім старшому синові набридло з ним
Возитися. Радить він йому йти пожити у братів — вони, мов, давно його чекають. Батько послухався й пішов до середнього. Потримав той у себе батька, так уже через пару місяців став випроваживать до молодшого сина. Поселився старий у молодшого, з місяць пожив, і цей давай дорікати, тому батько не живе у свого улюбленця, старшого сина, якому відмовив усе своє добро й будинок. Відправився тепер старий до дочок. Пожив у них тижнів вісім, треба й звідти вбиратися.
Була у старого звичка по неділях ходити у церкву. Однак тепер довелося йому від неї відмовитися, тому що не було гарного одягу. Стара вже зовсім поизносилась. Та Усе-таки у одну неділя зібрався він з духом і пішов, як був, у старенькій, яку щодня носив. У церкві зустрів його старий приятель. Він запитує:
- Ти чого, сусід, такий обірваний? Адже був ти багатою людиною, справним хазяїном?
Отут старий усі й розповів, як було. Занадто рано віддав синові будинок, добро поділив, а тепер самому доводиться ходити, як жебракові, з торбою від дверей до дверей.
Чужими стали милі діти, жорстокими. Скоріше собаку нагодують, чому старому-батькові дадуть шматок...
- Добре. Тільки надалі, дивися, будь поумней, і справи твої поправляться. Послухайся моєї ради: підемо до мене, є у мене стара скриня, я тобі його віддам. Тільки зроби до нього стільки ключів, скільки у тебе дітей, а коли прийдеш до них, то постарайся, щоб вони у тебе у руках ключик помітили. Якщо запитають, що це за ключ, правду не говори, а скажи, що це ключ від добра твого прихованого. Коли будеш умирати, тоді, мов, ти його їм віддаси...
Добре. Треба спробувати. Приходить батько до старшого сина, дістає блискучий ключик і вертить у руках. Син помітив і запитує, що за ключ у батька.
- А-А, це ключ від мого добра. Ось умру, тоді воно вам дістанеться. Ключик хоч зараз можу тобі віддати, а коли стану помирати, тоді й скажу, де моє добро зберігається.
Довідавшись про це, син відразу подобрів до батька, став увічливим, яким і повинне бути синові зі своїм батьком. Коли у неділю батькові захотілося піти у церкву, старший син дав йому своє нове плаття й відвіз, немов пана. Помітили це два інших сина й дочки. Думають: «А батько - те, мабуть, зовсім не жебрак, неспроста старший брат дав йому свою кращу одежу й возить, як пана».
Підскочили вони усе до батька, здороваються з ним, кожний до себе запрошує пожити... Пішов батько до інших синів, їх теж розповів про своє приховане добро.
Тепер старому бракує хіба що пташиного молока. Сини роблять усе, що тільки його душі завгодно, і просити ні про що не треба. Живе у них як у христа за пазухою. Якось раз зустрічають його дочки й говорять:
- Запишався батько, до нас навіть і зайти не бажає...
Молодший син велів зшити для батька нове плаття, а середній — чоботи нові батькові справив, тепер старий з голови до ніг у всім новому і їсть досита.
Так пройшло багато років, і ось старий занедужав. Привели пастора. Віддав старий пасторові всі ключі, щоб той передав їхнім дітям після його смерті. Коли батько вмер, діти влаштували йому багатий похорон. Потім пастор віддав дітям ключі. Кожний радіє про себе. Покликали суддівських, писарі, волостного старосту, і самі з'явилися, кожний зі своїм ключем, а приставши й урядник із шашками наголо поруч скрині встали, щоб усе було розділено чесний-чесному-по-чесному. Відкрили скриню й бачать, що він зовсім порожній. Лежить у ньому тільки старий ціпок і папірець, на якому написане: «Відлупцювати треба старого ціпком, щоб загодя не роздавав дітям свого добра».