Жили якось у маленькій хатинці старий рибалка із дружиною. Дітей у них не було, а вуж так хотілося їм хоч одного дитинчати. Раз ловив старий рибалка рибу у озері, цілий день провів, нічого не піймав. Тільки під самий вечір виловив дві золоті рибки.
Поніс він їх відразу своїй дружині — пускай засмажить. Поклала їхня дружина на ліжко й накрила — дай, думає, спочатку вогонь розгориться, а тоді приймуся потрошити й відразу засмажу.
Так покамест вогонь ворушила, роздмухувала, — пройшов час. Відвертала за рибками — ось ті на! Замість рибок дві діти лежать. Ах, яка радість бабусі, вуж така радість! У старості отаке добро нажити: дитинки, та ще відразу двоє!
З того дня дідки невідривно у колиски сидять. Якщо є шматок вкусніше, не з'їдять, а хлопцям віддадуть, самі вуж як-небудь переб'ються.
Та ось виросли хлопчики прямо на очах. Не пройшло й десяти років, як уже стали здоровенними хлопцями!
Ось якось старий рибалка й говорить:
- Ну, синки, підійшов час нам розмова вести! Говорите по правді: якому ремеслу вчитися будете? Може, теж рибалками стати прагнете?
- Ні, ні, батько! Нам би у мисливці піти. Дай нам рушниці, пусти у ліс — попривикнем, мисливцями станемо!
- Добро, синочки, добро! Ось вам по рушниці кожному. Ось кожному по собаці, ступайте з богом!
Пішли сини у ліс. Палять там, до мисливського ремесла привчаються.
Уже й добре набили руку, отож на ж тобі невдача: забрели зі своїми собаками у таку хащу, що й заблудилися. Та адже що всього гірше — їжа вся вийшла.
Чи Бачене таке? Ну добре, розв'язали — будь, що буде, а носа вішати не станемо.
Добре. чи довго, чи недовго — біжать дві козулі. Скинули брати рушниці, щоб їжею розжитися, а козулі просять:
- Не стріляйте у нас, не стріляйте! Ми вам у лиху допоможемо.
Добре. Незабаром зустрічають двох вовків. Брати було стріляти у них, а ті молять:
- Не стріляйте, не стріляйте! Ми вам у лиху допоможемо!
Добре. Незабаром зустрічають двох зайців. Брати було стріляти у них, а ті молять:
- Не стріляйте, не стріляйте! Ми вам у лиху допоможемо! Добре. Тепер у кожного брата свої звірі є: пес,
Козуля, вовк і заєць. Можна й далі йти. Ідуть, ідуть — дійшли до розпуття. Нічого не поробиш — треба у різні сторони йти. Перед тем зговорилися й кожний застромив у дуб свій ніж. Кому раніше доведеться повернутися сюди, нехай гляне, що з ножем трапилося: коли ніж блищить, значить той своє щастя зустрів, а коли заіржавів, значить треба бігти рятувати, з лиха виручати.
Добре. Розсталися вони, кожний у свою сторону пішов.
На інший день, уже пізнім вечором, побачив перший брат у лісі вогник. Сидить поруч вогника бабуся й гріється. Запитав перший брат у бабусі, не чи дозволить вона і йому зі звірами погрітися.
- Сідай, синок, сідай, грійся, тільки дозволь твоїх зверушек приголубити.
А чого ж? Пускай приголубить. Так як тільки погладила бабуся звірів, ті й перетворилися у кам'яні стовпчики. Підскочив перший брат у гніві:
- Так як ти посміла!
Тільки у той сама мить погладила бабуся і його, — і він у кам'яний стовп обернув.
А другий брат благополучно вийшов з лісу й найнявся до одному королеві разом зі своїми звірами овець пасти. А у того короля незадовго перед цим дружина померла. Та невідомо чому відмовила перед смертю своїх трьох дочок самому чортові. Уже так у короля серце болить, а тільки нічого не поробиш — завтра збиратися старшої дочки до чорта. Чудно це другому братові здалося.
« По своїй волі людську душу чортові за здорово живеш віддати?! Нечувана справа. Ні, перегоди, спроворю я цьому чортові добре частування!»
Та прийнявся другий брат зі своїми звірами потихеньку добрий меч кувати. Усю ніч проробили.
Зранку везе королівські кучері старшу сестру до чорта саме повз те місце, де другий брат овець пас.
- Куди б це? - запитує пастух.
- А куди ж ще, як не до чорта! - посміхається кучері. - Уж не прагнеш чи й ти до чорта у лабети потрапити?
- Прагну! - говорить другий брат і пішов зі своїми звірами слідом за каретою. Кучері думає: «Та звідки такі дурні беруться — сам чортові у пащу лізе!»
Їхали, їхали. Нарешті під'їхали до річки — отут призначене місце. Вилізла старша королевна, плаче гірко, просить, щоб урятував її кучері, не дав би чортові на поживу!
А кучері скоріше коней від берега жене — боляче йому полювання голими руками із чортом схоплюватися! У той сама мить іде через річку трьохголовий чорт, щоб дівицю схопити.
- Фьюить! - свиснув другий брат своїм звірам. Та населили ті на чорта з усіх боків. Той навіть оглянутися не встигнув, як другий брат — вжик! - зніс йому мечем одну голову, вжик! - другу, а там і третю. Вирізав з голів мови, сунув їх у торбу й, ні слова не говорячи, пішов назад до своїх овець.
А кучері були жох-мужик! Відразу підскакує до королевне:
- Бачила, як ми тебе врятували?! Тільки не кажи королеві, що й пастух отут теж був, а то я тебе по дорозі життя розв'яжу. Стануть запитувати, говори: «Кучері відвезли, кучері привезли, кучері й дякувати!»
Робити нема чого — пообіцяла дівиця неправду сказати, ясну справу — скажеш, коли прагнеш у живі залишитися.
На інший день повезли кучері середню дочку до чорта й знову повз те місце, де пастух овець пас.
- Куди б це?
- А куди ж ще, як не до чорта?! Уж не прагнеш чи й ти до чорта у лабети потрапити?
- Прагну! - говорить другий брат і пішов слідом за каретою разом зі звірами. Кучері думає: «Та звідки такі дурні беруться? Учора повезло, так сьогодні знову сам чортові у пащу лізе».
Зупинилися на березі річки. Вилазить середня дочка з карети, гірко плаче, просить кучерів урятувати її, не дати чортові на поживу.
А кучері вже коней подалі від берега жене — була йому полювання голими руками із чортом схоплюватися! А ось і шестиголовий чорт бреде через річку, націлюється дівицю схопити.
- Фьюить! - свиснув другий брат своїм звірам. Та відразу звірі на чорта з усіх боків населили. Не встигнув той оглянутися — вжик! вжик! - другий, брат йому мечем усі голови зніс. Вирізав з голів мови, сунув їх у торбу й, ні слова не говорячи, пішов до своїх овець.
А кучері — ох і жох-мужик! - відразу підскочив до королевне:
- Бачила, як ми тебе врятували?! Тільки не кажи королеві, що й пастух отут був, а то я тебе по дорозі життя розв'яжу. Стануть запитувати, говори: «Кучері відвезли, кучері привезли, кучері й дякувати!»
Робити нема чого — пообіцяла дівиця неправду сказати, відома справа — хочеться їй у живі залишитися.
На третій день повезли кучері молодшу дочку до чорта й знову повз те місце, де пастух овець пас.
- Куди б це?
- А куди ж ще, як не до чорта?! Уж не прагнеш чи й ти до чорта у лабети потрапити?
- Прагну! - говорить другий брат і пішов разом зі звірами слідом за каретою.
Кучері думає: «Та звідки такі дурні беруться? Учора так позавчора повезло, так і сьогодні сам чортові у пащу лізе!»
Під'їхали до берега. Вилазить молодша дочка з карети, гірко плаче, просить кучерів урятувати її, не віддавати чортові на поживу.
А кучері вже коней подалі від берега жене — була йому полювання голими руками із чортом схоплюватися! А ось і девятиголовий чорт бреде через річку, націлюється дівицю схопити.
- Фьюить! - свиснув другий брат своїм звірам. Відразу населили звірі на чорта з усіх боків. Не встигнув той оглянутися — вжик! вжик! - злетіли у чорта голови. Побачила це молодша королевна й непомітно для кучерів віддала своєму рятівникові кільце. Подякував він, вирізав із чертячьих голів мови й пішов до своїх овець.
А кучері — ох і жох-мужик! - відразу до королевне підскакує:
- Бачила, як ми тебе врятували?! Тільки не кажи королеві, що й пастух отут був, а то я тебе по дорозі життя розв'яжу. Стануть запитувати, говори: «Кучері відвезли, кучері привезли, кучері й дякувати!»
Робити нема чого — пообіцяла дівиця неправду сказати: у живих-те адже залишитися хочеться.
Ось король радіє, сам не свій. Обійняв він кучерів і говорить:
- Усіх моїх дочок ти врятував. Бери молодшу собі у дружин, живи щасливо. А поверх того віддаю тобі половину свого королівства.
Добре. Через два дні у кучерів з молодшої королевной весілля. А що ж наш пастух робить? Так нічого. Переодягся він жебраком і пішов на весілля. Кучері саме своїй нареченій кубок провина несе. Попросив було жебрак у нього хоч глоточек надпити. Так той не дає. А у нареченої добре серце було, надпила сама й жебракові подала. Став жебрак пити, та й кинув у кубок кільце, яке йому молодша королевна непомітно на березі дала.
Побачила королевна кільце на дні кубка, несе батькові показувати, мов, цей жебрак, що кільце кинув, і є її теперішній рятівник. Король і вірити не прагне. А наречена говорить:
- Коли кільцю не віриш, нехай тоді мови самі за себе говорять: у якого з них двох вирізані чортові мови при собі, той і рятівник теперішній.
- Добре! - говорить король. - Правабоно! Ну, кучері, є у тебе мови?
А звідки у нього бути їм?!
- Ну, убогий, а у тебе є?
- Усі, скільки було! - відповідає жебрак і висипає з торби всі вісімнадцять штук.
Злякалися кучері. А король говорить:
- Надягніть на цього бідняка золоті одяги й повінчайте його з молодшою дочкою, а кучері, цього пройдисвіта, цей же годину розірвіть кіньми на шматки!
Одружився другий брат на молодшій королевне, і відразу ж після весілля віддав їм король половину свого королівства. Стали вони жити щасливо.
Так тільки прийшло якось йому на розум піти подивитися на братов ніж, не чи заіржавів. Приходить — братов ніж увесь у іржі. Робити нема чого. Зібрав своїх звірів, пішов брата шукати. Шукав, шукав — не мабуть, не чути.
Надвечір побачив маленький вогник. Сидить поруч вогню бабуся й гріється. Поруч із багаттям кілька кам'яних стовпчиків.
- Що це за стовпчики? - запитує другий брат.
- Дозволь, синок, приголубити твоїх зверушек, тоді скажу, що це за стовпчики.
- Ні, не вільно тобі моїх звірів пестити!
- Ну, так дозволь тебе самого погладити, тоді скажу.
- Ні, говори відразу, а то — ось він! - мій меч до тебе добереться!
- Ой, синок, не рубай мене, не рубай, скажу: ці стовпчики — твій брат зі звірами.
- Глянь-но, що ця відьма з моїм братом зробила!.. Цей же година оживи їх, а то мій меч із тобою не так поговорить!
- Не рубай, не рубай мене, — усе зроблю!
Тільки шльопнула баба долонею по стовпчиках — умить перший брат зі своїми звірами ожив.
Та відразу його звірі у люті накинулися на бабу. Другого брата звірі на допомогу їм прийшли — і розірвали бабу на шматочки.
Обнялися брати від усієї душі. Ось другий брат і говорить:
- Нічого, нічого, братик, немає за що дякувати! Квапся краще своє щастя шукати, а я-те своє вже знайшов. Ти ж зосліпу на нещастя наткнувся.
Добре. Знову розсталися брати; перший пішов свсе щастя шукати, другий — до своєї дружини повернувся.
Ходив, ходив перший брат — ніде щастя знайти не може. Раптом побачив величезну залізну гору. «Бач ти! - думає. - Треба б подивитися, що це за гора така!»
Підійшов до неї. Так, залізо як залізо, а у самій горі залізні двері із цілі ворота. Постукав перший брат. Вийшла бабуся.
- Ой, синок, куди ж ти прагнеш забратися? У петлю у свою! Адже з'являться малий чорт із більшим, тоді сам побачиш, коли не віриш.
- Нічого, бабуся, нічого! Впусти мене зі звірами, а там подивимося. А тільки скажи ще, що це за меч отут зсередини до дверей причеплений?
- Це меч, чи бачиш, із затонулого замка. Як чорти замок утопили, так і меч із ним. А меч цей чудесний, гострий, коли хто його має, той їм чудеса зможе творити.
Спробував перший брат підняти меч — затяжкий, але помахувати можна, коли поднатужиться. Побрав із собою меч, пішов далі.
Заходить у потоплений замок — там посередині кімнати теля скакає.
- Це що за теля?
- Замок-Те у якісь часи належав королеві, а теля цей, виходить, його дочка, — чорти її зачарували.
Покамест вони розмовляють, лізуть у двері обоє риса, великий і малий.
- Ти чого отут зі звірами валандаєшся? - взревели вони на першого брата.
- Чого валандаюся? За вами нишпорю! - відповідає перший брат, піднімаючи меч. А чорти, як шалені, на нього.
- Фьюить! - свиснув перший брат звірам. Ті — на чортів. Хто послабее — на малого, посабонее — на великого. А перший брат теж не позіхає — знай мечем помахує.
Раз-Два — розтяглися чорти, засмикалися. А там і дух випустили.
А як тільки дух випустили, так і залізна гора розпалася до самого низу. А як розпалася, так і замок піднявся разом із братом і звірами. Та — подумайте тільки! - теля вмить перетворилося у гарну-гарну дівицю.
Одружився на ній перший брат і зажив у тому замку щасливо.