Небачений біб

У однієї жінки були дві дочки — рідна й пасербиця. Рідну дочку мати балувала, а пасербицю змушувала всю важку роботу робити. Ось якось змусила мачуха пасербицю із золи боби вибирати. Цілий день гірко проплакала та, поки не вибрала, а один біб Усе-таки забула. За ніч виріс цей біб до неба. Устала ранком пасербиця раніше всіх, побачила біб, обрадувалася й забралася по стеблу на небо. Дивиться, а там коштує хатинка з напіврозваленою горенкой. У горенке хворий дідок лежить. Побачив він пасербицю й давай її слізно молити, щоб вона йому баню перетопила. - Перетоплю, перетоплю, панотець, тільки скажи, де дрова. - Дров отут, донечка, поблизу немає. Ступай за хлів, там знайдеш кості від падла, ось ними й драговини. Подумала пасербиця: « Як же це костями баню перетопити? Краще збігаю у ліс і принесу на собі дровец». Принесла вона з лісу дров, перетопила лазню. Увійшла у горенку й говорить: — Готова лазня, панотець, а де води побрати? - Так близько води ні, донечка. Ступай за хлів, зачерпни гнойової рідоти замість води. Думає пасербиця: « Як же це гнойовою рідотою митися? Краще я збігаю у ліс, знайду джерельце й наношу чистої водиці». Коли вода нагрілася, увійшла вона у горенку й говорить: — Води я, панотець, нагріла, а де віник побрати? - Так близько, дочка, ніде віника не знайдеш, ступай за хлів, там кінський хвіст валяється, ось його й побери замість віника. Думає пасербиця: « Як же це кінським хвостом паритися? Краще збігаю я у ліс за березовим віником». Зв'язала віник, заходить до дідка й говорить: — Усе готове, ступай, панотець, у лазню. А дідок і говорить: — Я б пішов, так не можу, побери мене за ноги й сволоки у лазню. Але пасербиця звалила його на плечі й віднесла у лазню. Вимила дідка й на плечах же назад у постіль віднесла. Ось дідок і говорить: — Добре у тебе серце, дочка, прагну я тебе нагородити. Ступай у кліть і побери з укладання шматок шовку, так тільки не бери з тієї, на якій рудий кіт сидить. Побрала пасербиця шовк, спустилася на землю по бобовому стеблу й сховала шовк у свою кліть. На інший ранок, як увійшла туди, бачить: кліть повним-повна всякого добра. Озлилася мачуха, що пасербиця стала багатше її рідної дочки. Надумала вона рідну дочку на небо послати. Піднялася та на небо й побачила у хатинці того самого дідка. Став її дідок просити, щоб вона йому баню перетопила. - Чого ж не перетопити. Так тільки у тебе дров немає. - Поблизу немає, це вірно, а ти ступай за хлів, знайдеш там кості від падла, ось і перетопиш. Побрала матусина дочка костей, перетопила лазню. Потім зайшла до дідка й стала його про воду запитувати. - Близько води немає, ступай за хлів, зачерпни гнойової рідоти. А ледве-те що — начерпала вона гнойової рідоти і йде щодо віника запитати. - Близько віника немає, ступай за хлів, там кінський хвіст валяється. Поклала дочка кінський хвіст замість віника на полиць і пішла дідка у лазню кликати. А дідок і говорить: — Я б пішов, так сил немає. Побери мене за ноги й сволоки у лазню. Побрала його матусина дочка за ноги й поволокла. Вимився дідок, отут вона його знову за ноги сволокла на постіль. Ось і говорить їй дідок, щоб пішла вона у кліть, побрала там шматок шовку з укладання, тільки не з тієї, на якій рудий кіт сидить. Так як же, стане матусина дочка слухати! Побрала вона з того самого укладання, на якому кіт прикорнул: цей шовк був куди гарніше. Одним духом спустилася матусина дочка на землю й уклала шовк у кліть. Ранком уперше у житті ранехонько піднялася й біжить у кліть на добро любуватися. Так як тільки двері відчинили, назустріч їй полум'я полихнуло й начебто мовою всю будівлю злизнуло.