Ішла одного разу лисиця по полях, по лісах і постіл знайшла. Ішла вона, ішла, настав вечір, заходить вона у одну хатинку й просить:
- Пустите переночувати, люди добрі. Пустив її хазяїн.
- А куди мені на ніч конячку свою поставити? - запитує лисиця.
- Так прив'яжи біля дверей, - відповідає хазяїн.
- Ні, не можу, - говорить лисиця. - Моя конячка звикла у курятнику спати. Не став хазяїн з лисицею сперечатися:
- Що ж, веди свою конячку у курятник.
Уночі прокралася лисиця у курятник, розплела постіл, обмотала лико навколо шиї півня й знову спати вляглася.
Ранком лисиця й хазяїн пішли постіл дивитися. Лиса перша вбігла у курятник так як закричить:
- Хазяїн, хазяїн, іди подивися, твій півень мій постіл з'їв! За це ти мені повинен півня віддати.
Хоч і жалко хазяїнові півня віддавати, так що поробиш - довелося. Побрала лисиця півня й далі у шлях відправилася. Ішла вона, ішла, вечір настав, заходить лиса знову у хату й на нічліг проситься.
- Що ж, залишайся, коли прийшла, - говорить хазяїн.
- А куди мені на ніч конячку свою поставити? - запитує лисиця.
- Так відразу її й прив'яжи.
- Ні, не можу, - говорить лисиця. - Моя конячка звикла з ягничками спати.
Не став хазяїн з нею сперечатися:
- Що ж, веди свою конячку до овець.
Віднесла лисиця півня у кошару, а сама повернулася у хату й лягла спати. Уночі вона встала, прокралася у кошару, розірвала півня, з'їла, а кишки баранові на шию намотала.
Ранком лисиця з хазяїном пішли у кошару. Лиса перша вбігла і як закричить:
- Хазяїн, хазяїн, іди подивися, твій баран мого півня з'їв! Тепер віддай мені барана замість півня.
Дуже не хотілося хазяїнові барана віддавати, так робити нема чого - довелося. Побрала лисиця барана й пішла далі. Ішла вона, ішла, вечір настав. Заходить лиса у хату й просить:
- Пустите переночувати. Пустив її хазяїн.
- А куди мені на ніч конячку свою поставити? - запитує лисиця.
- Пусти її до моїх коней, - відповідає хазяїн.
Ні, не можу - говорить лиса. - Моя конячка звикла у корівнику спати.
- Ну, тоді веди її до корів, - погодився хазяїн.
Відвела лисиця барана до корів. Уночі прокралася вона у корівник, розірвала барана й з'їла, а вовною й кров'ю коровам морди так рога вимазала. Устала ранком лисиця й у шлях збирається. Пішла вона у корівник за своєю конячкою. Та хазяїн з нею пішов. Лиса перша вбігла так як закричить:
- Хазяїн, хазяїн, іди подивися, твоя корова мого барана розірвала. Замість ти мені повинен корову віддати.
Дуже не хотілося хазяїнові корову віддавати, так робити нема чого - довелося. Побрала лисиця корову й пішла далі. Ішла вона, ішла, і ось вечір настав. Заходить лиса у хатинку й просить:
- Пустите переночувати. Пустив її хазяїн.
Перед тем, як спати лягати, запитує лисиця хазяїна:
- А куди мені на ніч конячку свою поставити?
- Відведи її до моїх коней, - говорить хазяїн.
Відвела лисиця корову до коней. Уночі прокралася вона у стайню, розірвала корову, наїлася, а кров'ю вимазала коням морди. Ранком устала лиса й у дорогу зібралася. Пішла вона у стайню за своєю конячкою, і хазяїн з нею пішов. Лиса перша вбігла так як закричить:
- Хазяїн, хазяїн, іди подивися, твої коні мою корову з'їли! Дивиться хазяїн: насправді, у його коней морди у крові.
- Замість корови ти мені повинен кінь віддати, говорить лисиця. Ну, що поробиш? Повинен так повинен. Віддав він лисиці кінь.
- Що ж я с одному конем робити-те буду? - говорить лисиця. - Ти вуж мені й сани дай.
- Дав їй хазяїн сани. А лисиця усе не вгамовує:
- Коли ти дав мені кінь і сани, то дай і збрую на додачу.
Хоч і не хотілося хазяїнові збрую лисиці віддавати, але так вона до нього пристала, що дав він їй і збрую.
Запрягла лисиця кінь, села у сани і їде як бариня.
Їде вона, їде, зустрічає зайця.
- Куди це ти, кума, шлях тримаєш? - запитує заєць. - Підвези мене. А лисиця й слухати зайця не прагне. Нарешті зглянулася вона:
- Так і бути, - говорить, - постав одну лапку у сани.
Поставив заєць у сани одну лапку, лиса їде, а заєць позаду скакає. Украй заморився зайчишка, і тоді тільки дозволила йому лисиця у сани сісти. Сіл заєць у сани, і поїхали вони вдвох. Їдуть вони, їдуть, зустрічають вовка.
- Куди це ви, куми, шлях тримаєте? - запитує вовк. - Підвезіть мене.
Нізащо лисиця не прагла вовка брати. Але вовк так її просив, так просив, що вона зглянулася нарешті.
- Добре вуж, - говорить, - постав одну лапу у сани. Поставив вовк одну лапу у сани, лиса поїхала, а вовк позаду стрибає. Стрибав він, стрибав і заблагав нарешті:
- Пусти, кума, у сани, сил моїх більше немає. - Добре вуж, сідай, - говорить лисиця. Сіл вовк у сани, і поїхали вони втрьох.
Їдуть вони, їдуть і зустрічають ведмедя.
- Куди ж це ви, куми, шлях тримаєте? - запитує ведмідь. - Підвезіть мене.
Лисиця спочатку й слухати не прагла, але ведмідь так просив, що пошкодувала вона його.
- Добре вуж, - говорить, - постав одну лапу у сани.
Поставив ведмідь одну лапу у сани, лиса поїхала, а ведмідь позаду на трьох лабетах шкутабогає. Шкутабогав він так, шкутабогав, поки вкрай не заморився. Зглянулася над ним лисиця й дозволила сісти у сани. Сіл ведмідь у сани, і поїхали вони вчотирьох: лисиця, заєць, вовк так ведмідь. Їхали вони, їхали, раптом голобля зламалася. Робити нема чого, один з них повинен іти голоблю шукати. Стали думати, кому йти. Розв'язали, що піде той, хто першим до лисиці у сани сів. Ось заєць і відправився голоблю шукати. Незабаром він повернувся з тоненьким прутиком. Лисиця його ще бачили побачила й кричить:
- Що несеш? Не годиться твій прутик!
Послала лисиця за голоблею ведмедя. Пішов ведмідь і приніс старий корч.
- Так хіба з корча, - кричить лисиця, - можна голоблю зробити? Налаяла вона всіх і сама зібралася йти голоблю шукати, а ведмедеві, вовкові й зайцеві покарав кінь сторожити.
Тільки лиса пішла, накинулися вони на коня й з'їли її. Повернулася лисиця й ну лаятися, ну плакати! Нарешті прийнялася допитуватися, хто кінь з'їв. Запитує зайця.
- Не їв я, - клянеться заєць. Запитує вовка.
- Та я не їв, - божиться вовк. Запитує ведмедя.
- А вуж я-те й зовсім ні при чому, - відмикається ведмідь.
- Добре, - говорить лисиця. - Раз не прагнете визнаватися, зробимо так: підемо усе по кладці через річку. Хто звалиться із кладки, той, виходить, і винуватий.
Пішов заєць першим, адже він перший сіл до лисиці у сани. Іде - і раптом у бідолахи одна лапка із кладки зірвалася.
- Ага, - говорить лисиця, - виходить, ти з'їв один шматок.
За зайцем вовк пішов. Іде він, іде, і раптом у нього обидві задні лабети із кладки зірвалися.
- Ага, - говорить лисиця, - виходить, ти два шматки з'їв.
Після вовка ведмідь пішов. Іде ведмідь, іде, так раптом оступився й майже зірвався із кладки, тільки на одній передній лапі й стримався.
- Ага, - говорить лисиця, - виходить, ти три шматки з'їв.
- А тепер, - оголосила лисиця, - я сама піду. Ось побачите, що я ні у чому не винувата й пройду по кладці, навіть не спіткнувшись. Пішла лисиця, іде, іде, дійшла до середини кладки, оступилася та й догодила у ріку. Заєць, вовк і ведмідь посміялися над лисицею вдосталь і пішли. Бачить лисиця: не вибратися їй, втопити прийде. А на березі у шпака гніздо було. Побачив шпак лисові у воді, розв'язав, що вона до його пташенят підбирається, і почав жалібно кричати. Запитує його лисиця:
- Ти що кричиш?
- Так ось, - відповідає шпак, - боюся, як би ти пташенят моїх не з'їла.
- Добре, - говорить лисиця, - не стану я торкати твоїх пташенят, тільки ти накидай у ріку хмизу побільше, щоб я на берег вибратися могла. Накидав шпак хмизу у ріку, і лисиця вибралася з води. Говорить лиса шпакові:
- Що ти мене врятував, за це тобі спасибі, але тепер ти мене нагодуй.
- Як же я тебе нагодую? - запитує шпак.
- А так, - відповідає лисиця. - Ступай на дорогу й чекай. Як піде по
Дорозі баба із хлібом, ти почни навколо неї літати. Вона мішок із хлібом на землю покладе й стане тебе ловити, а я тем. часом хліб стягну й поїм. Ось іде по дорозі баба із хлібом. Став шпак навколо неї літати. Прийнялася баба шпака ловити, і так і едак намагається - нічого не виходить. Поклала вона хліб на землю й погналася за птахом. А лисиця схопила мішок, потягла його у кущі, їсть собі хліб так облизується.
- Нагодував ти мене, - говорить лисиця шпакові, -а тепер напайки.
- Як же я тебе наспіваю? - запитує шпак.
- А так, - відповідає лисиця. - Іди на дорогу й чекай. Як поїде по дорозі старий з бочкою води, ти сядь на затичку. Старий захоче тебе прогнати й ударить по затичці. Затичка вискочить, вода проллється, я й нап'юся.
Ось їде по дорозі старий з бочкою води. Полетів шпак і сіл на затичку. Розсердився старий, схопив сокиру й жбурнув їм у птаха. Шпак полетів, а сокира вибила затичку, і полилася вода з бочки. Наїлася лисиця, напилася, а шпака усе не відпускає.
- Тепер розсміши мене, - вимагає.
- Як же я тебе розсмішу? - запитує шпак.
- А так, - відповідає лисиця. - Лети на гумно, що поблизу, там батько й син молотять, так ти сядь батькові на потилицю.
Що поробиш, полетів шпак на гумно. Сіл він батькові на потилицю. Праг син піймати птаха руками, так не вийшло: не дається шпак у руки. Тоді розсердився син і кинув у батька ціпом, а лиса від радості регоче заливається.