Була у одного селянина кінь. Зостарилася вона й не могла більше працювати. Не праг її хазяїн убивати, адже вона стільки років йому вірно служила, і прогнав у ліс - нехай живе там, як знає. Пригорюнилась кінь - не знала вона, як же їй прогодуватися. Горювала вона, горювала, а потім розв'язала піти у Ригу й найнятися у музиканти. Ось іде вона у Ригу й бачить: плететься їй назустріч собака й плаче.
- Що ти плачеш? - запитала її коня.
- Як же мені не плакати? - відповідає собака. - Не можу я більше хазяїнові служити, ось він мене й прогнав, нехай де живу, як знаю.
Говорить кінь собаці:
- Не плач, мене теж вигнали. Підемо-но із мною у Ригу, наймемося там у музиканти й заживемо розкошуючи.
Погодився собака, і пішли вони разом.
Ідуть вони й зустрічають по дорозі півня. Виявилося, що й з ним струсила така ж лихо. Ну, що ж поробиш, покликали і його у Ригу у музиканти найматися. Добре. Ідуть вони втрьох, раптом, звідки не візьмися, - кіт на дорозі. Побрали і його із собою у Ригу у музиканти найматися. Так і йшли кінь, собака, півень так кіт, поки не застигла їхня ніч. Темно стало хоч очей виколи. Бачать, прийде їм, вірно, у лісі заночувати. Але у лісі страшно: як би вовк не задер. Розв'язали, що один з них залізе на дерево подивитися, не чи видне де вогника, якої-небудь хатинки. Кіт миттю забрався на дерево й примітив у західній стороні вогник. Прибігли вони туди, дивляться: стоїть на галявинці хатинка. Кіт, півень і собака відразу прагли у хатинку ввійти, але кінь їх удержав. Підійшла вона до віконця подивитися, хто у хатинці. А у хатинці вечеряли дванадцять розбійників. Злякалися музиканти. Але потім розв'язали, що не торкнуть їх розбійники, якщо зіграти їм що-небудь покрасивее.
Добре. Піднявся кінь на задні ноги, а передніми у стіну вперлася, на спину їй піднявся собака, на собак - кіт, а на кота - півень. Та затрубили вони, хто як умів: хто тонко, хто грубо. Почули розбійники такий тарарам, розв'язали, що кінець їм прийшов, і пустилися у усі тяжкі. Побачили музиканти, що хатинка спорожніла, увійшли у неї й спати вляглися, де кому сподобалося: кіт - у хаті на лежанці, кінь - у гнойової купи, півень - на даху, собака - під ґанком.
А розбійники розв'язали повернутися й подивитися, хто це їх з хатинки видворив. Але ніхто з них іти не вирішується. Довго сперечалися, нарешті самий хоробрий розбійник викликався піти. Увійшов у хату, а колом темно. Став він навпомацки на лежанці сірника шукати й кота зачепив. А кіт, бідолаха, так злякався, себе не пам'ятає, кинувся на розбійника й щосили ока йому дряпає.
Розбійник кулею вискочив з хати. Але з-за рогу кінь як брикне його у спину, отут ще собаки цап за ногу. А півень нічого потемки не бачить, кричить-надривається:
- Так, так, давай сюди!
Напівживий від страху, прибіг розбійник до своїх і розповідає:
- Ну, потрапив я у переробку. У хаті мені один шкіру здерти праг. А втекти теж не можна: інший щипцями за ногу тримає, третій кийком по спині б'є, а четвертий знай собі репетує: "Так, так, давай сюди!" Цей би мене живцем з'їв.
Утекли розбійники, а хатинка музикантам дісталася.