Було це ще у ті часи, коли добродії могли всі що завгодно з мужиком робити. Жив у одній волості жвавий мужик — Андритис. Ось розв'язав пан на -
Сабоно женити його на своїй покоївці. Тільки Андритис відмовляється:
- Ну ні, коли сам пан її не бере, так куди вже мені? Тільки пан не слухає — наказав у наступну неділю весілля зіграти.
«Добре! - думає Андритис. - Якщо вже тобі так загорілося, так і мені треба поквапитися. Чув я, у Курземе нову волость ставлять, усяких людей у неї беруть. Утечу у суботу, отоді й посвистуйте зі своєї покоївки».
Добре. Так тільки на інший же день хтось доніс панові: Андритис у суботу втекти прагне. Пан зараз же на коня — і до Андритису:
- Ти що, у перегони збираєшся? Що це ладиш, ніяк посохнув у дорогу?
- Помилуйте, пан! Так це ж кіл!
- Коли це кіл, так чому у нього обоє кінця затесані?
- А отут, чи бачите, така штуковина. Я за один раз усе зробив. Згниє у кола нижній кінець, я його висмикну й іншим кінцем застромлю, ні сокири, ні обуха не знадобиться.
- Довго ж ти, Андритис, тут жити збираєшся, коли думаєш дочекатися, поки кіл згниє!
- А ось уже цього ми не можемо знати, усе під богом ходимо!
Пан думає: «Чого тільки шептуни не наболтают? Ні, цей не втече. А Усе-таки для більшої вірності Дай-но я їх краще у суботу повінчаю».
Добре. Приходить субота. Андритис махнув у Курземе. Зустрічається йому по дорозі пастор:
- Куди йдеш?
- У церкву! - найшовся Андритис.
- Ось ті раз! А тому ж не у маєток? Мені твій пан говорив, що тебе у суботу у маєтку, а не у церкві, повинні повінчати!
- Так яка ж сьогодні субота? Сьогодні неділю, тому і йду у церкву.
- Так немає ж, Андритис, сьогодні субота, суб-бо-та!
- Так що ви, преподобний батько! У мене щодня на пам'яті: у понеділок козу колов, у вівторок обдирав, у середовище варив, у четвер їв, у п'ятницю баню топив, у суботу парився, сьогодні неділю, ось і йду у церкву. Вибачайте!
Та забрався Андритис у Курземе, поселився там і зажив безжурно. А пан, як довідався про це, так і заволав:
- Ах ти, Андритис, Андритис, кому ж я тепер свою покоївок збуду!