Зустрілися у поле два морозні вітри: північний — Зиемелис і східний — Аустринь. Роботу свою вони всю справили: дороги замели, замети навалили, ріки покрили товстим-претовстим льодом. Робити більше нема чого, тиняються так пританцьовують.
- Підемо у ліс, може, там яку-небудь роботу знайдемо, — говорить Зиемелис.
Полетіли вони у ліс. Де промчаться, там гілки гнуться, осики, берези так сосни тріскотять.
- Слухай, — говорить Аустринь. - Там по дорозі хтось їде. Бубенци побрякивают і дзвіночок дзенькає. Із дзвіночком їде пан, з бубенцами — мужик.
- Помчимося за ними, — говорить Зиемелис. - Та гарненько їх проморозимо. Кого вибираєш?
- Не знаю, чи впораюся я з паном. Хіба його дошкулиш? У нього ж шуба хутряна, шапка кунья так чоботи теплі.
- Ну так я полечу за паном, а ти за мужиком! - говорить Зиемелис.
Добре. Засвистіли, закрутилися, сніг вспорошили й помчалися кожний у свою сторону.
Коли сонце вже зайшло, зустрілися брати.
- Ну як у тебе, братик, справи? - запитує Аустринь. - Вірно, довелося тобі повозитися з ведмежою шубою?
- Ех, Аустринь! Молодий ти ще, зелений! Пробрався я до цього пана й під шубу й під шапку. Я його подмораживаю, а він у шубу кутається. Чим більше він у шубу кутається, тем я тісніше притискаюся. Ледве він живий доїхав!
- А ось у мене з мужиком зовсім вийшла невдача. Сам я ледве живий залишився. Бачу, їде мужичонка, непоказний із себе. Шубенка вся у дірах. Ну, думаю, дошкулю я тебе. Вліз у одну діру, починаю морозити. А мужик, не будь дурний, починає руками себе ляскати, ногами тупотіти. Мені це не по вдачі, я його ще пущі морозити. А він зупинив коня, дістав із саней сокира й почала сосну рубати, так що ліс задзвенів так тріска полетіла. Пекуче мужикові стало, він і зовсім шубенку скинув. Я у неї вліз та й заморозив, думаю, цим дошкулю. А він навантажив віз, підняв шубенку, бачить, що вона змерзнулася, — давай її про пень бити. Як тільки у мене кістки цілі залишилися!.. Ледве живий сюди доплівся!