Умерли у хлопця на одному тижні батько, на іншій — мати. Щодня сиротинка ходив на цвинтар і плакав гіркими сльозами. Та ось якось вийшла з могили мати, дала хлопцю три сопілочки й сказала:
- Угамуй, угамуй, синок, ось тобі сопілочки. На одній заграєш — сльози висохнуть. На іншій заграєш — веселощі прийде. На третій заграєш — усе у танок підуть.
Негайно заграв хлопчик на першій сопілочці. Та до того запекла вона душевно, до того солодко, що сльози миттю висохнули. Заграв на іншій. До того запекла вона весело, до того приємно, що прагнеш не прагнеш, а засмієшся. Заграв на третій. До того забавно, до того задерикувато співала вона, що прагнеш не прагнеш, а затанцюєш. Навіть птаха й худобини різна - у танок пішли.
З тієї пори хлопець усі прикрості грою на цих сопілочках угамовував.
Ось пішов він якось зі своїми сопілочками корів пасти. Не прагнуть корови є, усе влягтися норовлять. Ось хлопець і думає: «Хіба можна голодну худобин додому гнати? Ану ж бо, перегоди, заграю я на третій сопілочці — мабуть, усі піднімуться!»
Так і вийшло. Тільки заграв, усе корови підхопилися й у танок пішли. Сподобалося хлопцю, які колінця худобини викидає. Не перестає відіграти, а ще пущі жару піддає. А у ту пору король із полювання повз проїжджав. Здивувався він — що це там за дивовижна музика й із чого б це худобини так біситься. Під'їхав ближче — ось ті на! - кінь його у танок пішла й самому у сідлі не всидіти: так ноги й ходять. Тільки недовго хлопець короля мучив, перестав відіграти. Король, зрозуміло, давай розпитувати, де він таку сопілочку добув. Хлопець не став защіпатися, розповів один по одному, скільки сопілочок йому мати дала і яка у кожної сопілочки сила. Наказав король заграти на першій сопілочці й довго, довго слухав щиросердечну її гру. Наказав заграти на іншій — і довго, довго глузував з її веселої гри. А коли потягнувся хлопець за третьої, посміхнувся король:
- Не відіграй, не відіграй, а то знову мені, старому, у танок іти! Слухай краще, що я тобі скажу — ступай із мною у палац. Ти зі своєю третьою сопілочкою можеш зробити те, що мені минулого тижня із цілим військом не вдалося. На позаминулому тижні сусідній король украв мою єдину дочку. Пішов я з військом віднімати її, так у нього війська більше — ось і не зміг відняти. Ступай ти до того короля зі своїми сопілочками й змусь його танцювати до тієї пори, поки не пообіцяє дочку мою повернути...
Добре. Хлопець згодний.
На третій день прийшов хлопець до сусіднього короля. Сидить король у одного вікна, а украдена королевна — у іншого, гірко плаче. Заграв хлопець на одній сопілочці. Заслухався король, голову повісивши, а королевна негайно плакати перестала. Заграв хлопець на іншій сопілочці. Засміявся король у усі горло. Тільки королевна посоромилася сміятися у такому лиху: закрила особу й вибігла у сад. Заграв хлопець на третій сопілочці. Пішов король танцювати. Танцював, поки дух не зайшовся, і заблагав, щоб перестав хлопець відіграти. А хлопець говорить.
- Віддаси украдену королевну, тоді перестану!
- Ні, ні, і не проси! - віддувається король.
- Ну, коли так, ще попляши! - відрізав хлопець і знову давай відіграти.
Король знову заблагав, а хлопець не здається. Нарешті король і ноги більше підняти не може. Заволав:
- Бери її й убирайся звідси!
Добре. Побрав хлопець королевну й пішов додому.
Тільки відійшли неабияк, як король із військом за ними мчиться. Королевна злякалася, а хлопець говорить:
- Чого ти боїшся? Нехай тільки підійдуть, побачиш, як затанцюють.
Так і вийшло. Тільки військо їх нагнало — третя сопілочка запекла. А як запекла — усе військо у купу збилося, у танок пішло. Побачив це король, махнув рукою й пообіцяв, що не буде більше за ними гнатися.
На третій день хлопець із королевной повернулися додому. Обійняв старий король хлопця й говорить:
- Не чи говорив я, що ти зі своїми сопілочками більше зробиш, чому я зі своїм військом? А у нагороду поберу тебе до себе у сини. А коли помру, бери собі моє королівство й одружися на моїй дочці.