Народився у батька з матір'ю син ростом усього у троє вершків. Назвали батьки синка Коротишкой. Ставав Коротун старше, а росту у нього не додавалося. Зате хоробрості у Коротишки хоч відбавляй - нікого він не боявся.
Став Коротун батьків просити, щоб відпустили його на біле світло подивитися. Батьки спочатку й чути про це не прагли: куди, мов, таке маля піде? Але зрештою відпустили. Відправився Коротун у шлях. Ішов він, ішов і прийшов у великий ліс. Умаялся за цілий день у дорозі, і захотілося йому спати. Ліг Коротун прямо на землю й заснув міцним сном.
А трапилося так, що у лісі полював король тієї країни. Гнався він за зайцем і ледве Коротишку не роздавив. Побачив хлопчика й давай його паплюжити.
- Ти що під ногами розлегся? Пішов звідси, поки тебе зайці не закололи!
А Коротун й вухом не веде, спить собі й посапує. Скликав король єгерів і наказав їм усім разом вистрілити. Коротун тільки мізинцем ворухнув і спить собі далі. Наказав король у другий раз вистрілити. Коротун поворухнув рукою, а просипатися й не думає. Велів тоді король втретє вистрілити.
Підхопився Коротун на ноги так як закричить на короля:
- Як ти змів мене розбудити? Ось як стукну, так усі й покотитеся шкереберть!
Ніколи ще король такого хороброго маляти не зустрічав. Довго він сміявся, а потім запитує:
- А ти й сарані кулаком погрозити можеш?
- Що про сарану бовтати, - відповідає Коротун, - поговоримо краще про ведмедів. А коли не віриш, давай сюди ведмедя!
- Ну, якщо ти ведмедя піймаєш, - говорить король, - віддам за тебе свою дочку заміж, а якщо не піймаєш - висічу.
Погодився Коротун.
На інший ранок показав король Коротишке ведмедя, який у своєму барлогу спав. Набив Коротун кишеня каменями й пішов ведмедя ловити. А барліг ведмежий була біля невеликого сараю. Кинув Коротун камінь у ведмедя - той прокинувся. Жбурнув другий камінь - ведмідь заричав. Як третій камінь запустив - ведмідь вискочив і кинувся на Коротишку. Пустився Коротун навтьоки, шаснув у сарай і ліг на землю у самого порога. Погнався ведмідь за Коротишкой, влетів у двері й перестрибнув через маля. Вискочив отут Коротун із сараю й двері замкнув. Так ведмідь і попався. Покликав Коротун короля, а той від подиву тільки рота роззявив.
- Як же тобі вдалося ведмедя изловить? - запитує. А Коротун хвастає:
- Ека дивина - ведмедя изловить! Схопив я його за вуха й затяг у сарай. Ось коли ти не боягуз, спробуй випустити ведмедя із сараю! Повинен король свою дочку за Коротишку заміж віддати, так не прагне він цього робити й говорить:
- Іди-но ти Коротун, у ліс і вбий дванадцять розбійників, що там живуть, тоді й одержиш мою дочку!
Погодився Коротун. Прихопив він із собою камінчиків і відправився у ліс. Прийшов у ліс і піднявся на дерево. Уночі під цим деревом зібралися розбійники, розвели багаття й стали вечеря готовити. Наказав отаман одному розбійникові, щоб той у нього у голові пошукав. Шукає розбійник, а Коротун зверху як кине камінчик - прямо отаманові у голову. Прикрикнув отаман на розбійника, щоб боляче йому не робив. Коротун знову кинув камінчик. Розсердився отаман так як закричить:
- Ще раз зробиш боляче - бережися!
Знову кинув Коротун камінчик отаманові у голову. Не стерпів отаман, схопив кийок і давай бити того розбійника, що у нього у голові шукав. Заволав розбійник, товаришів на допомогу кличе. Збіглися розбійники, і пішла отут бійка не на життя, а на смерть. Нарешті усе так умаялись, що попадали додолу й відразу заснули. Зліз тоді Коротун з дерева, побрав у одного розбійника шаблю й відрубав усім розбійникам голови, а потім вирізав у них мови, щоб королеві показати, і відправився у королівський палац. Король диву дається: як це Коротун всіх розбійників здолав? А Коротун хвастає:
- Як рушився одному - той з ніг геть і дух з нього геть, як дав іншому - теж наповал. Так усіх і уклав.
А король Усе-таки дочку віддавати не прагне. Говорить він Коротишке:
- Прожени ворогів з мого королівства, тоді віддам дочку за тебе. Погодився Коротун, тільки попросив білого коня так білий одяг. Дав король білий одяг і білого коня. Відвели Коротишку на гору й показали вороже військо. Сіл він на коня, змахнув шаблею й поскакав прямо на ворога, а сам кричить:
- Жаба! Жаба! Жаба!
Бачать вороги: скакає хтось, собою невеликий так увесь у білому. Злякалися вони й стали дряпати. Так прогнав Коротун ворогів, і довелося королеві віддати йому свою дочку у дружин.