Пішов старий у ліс по дрова, та й приліг опівдні відпочити. Раптом бачить — ведмедиця його обнюхує. Праг він прогнати її, а ведмедиця йому на хлопчика показує: побери, мол, на виховання.
Добре, побрав. Став хлопчик рости не щодня, а щогодини, виріс сабоним так розумним напрочуд. Назвали його Ведмежий Криш.
Заманулося Кришу біле світло подивитися. Просить батька, щоб викував йому на дорогу добру палицю.
Добре. Викував батько палицю у два берковца вагою й подає синові: чи гарна? Син її вертів-крутив — начебто б нічого. « Жбурну-но я її нагору, воно й видне буде». Ведмежий Криш жбурнув палицю так високо, що її й не мабуть стало. Багато часу пройшло, летить палиця вниз, так зі свистом; а Криш спритно підставив мізинець. Палиця стукнулася об кінчик мізинця й зігнулася у гак.
Робити нема чого, треба ще берковец додати й палицю перекувати. Батько додав берковец. А Криш як жбурне палицю у небо, так як піймає її на середній палець. Зігнулася палиця. Довелося додавати ще берковец. Батько додав ще берковец, а син жбурнув палицю у небо, піймав її на вказівний палець, вона чуйний погнулася. - Тепер буде добре, — сказав Ведмежий Криш і пішов ходити по білу світу.
Ішов, ішов, бачить — велетень обв'язує гору мотузкою, прагне її валити.
- Здорово, земляк! Ти що отут гору валиш?
- Таке моє ремесло: я — Валигора.
- Так, так. Ти, мабуть, хлопець тлумачний. Підемо із мною.
Погодився Валигора, залишив свою гору, і пішли вони вдвох. Ідуть, про те, про сем міркують, бачать — на березі моря Рибалка сидить. Замість вудлища у нього щогла корабельна, а замість леси — канат прив'язаний.
- Здорово, земляк! Ти чого отут із цією колодою чудиш?
- Так адже це я рибу вуджу: таке моє ремесло.
- Яке ж це ремесло! Підемо-но краще з нами. Погодився Рибалка. Пішли троє силачів, ідуть, земля тремтить.
Ішли, ішли, підійшли до широкої ріки. На щастя, через ріку міст перекинений. Перейшли вони ріку, бачать — покинутий палац; палац величезний, ворота важкі. Відчинили вони ворота й змело ввійшли у палац.
На тому й день скінчився.
Ранком Ведмежий Криш розв'язав так: вони-де з Валигорой підуть у ліс на полювання, а Рибалка нехай будинку за сторожа залишиться так кашу на вечерю зварить.
Добре. Пішли вони, а Рибалка став кашу варити. Надвечір прийшов чоловічок — сам з п'ядь, а борода з лікоть. Нагодуй, мол, кашею.
Що ж, серце у Рибалки добре:
- Накладу тобі каші, їж на здоров'я.
Але тільки Рибалка над казаном нагнувся — чоловічок йому на спину скік! Схопив за чуб і ну трясти, і ну мотати! Рибалка, ледве живий, у кут забився. Він ще й у себе не прийшов, а чоловічок усю кашу з казана вм'яв.
Увечері ті двоє з лісу повернулися, а каші й сліду немає.
- Е-Е, — озлився Криш, — який же ти неметкий. Завтра Валигора будинку залишиться, може, він кашу сготовит.
Добре. Залишився Валигора будинку. Та адже ось гріх якої: йому теж від злого маленького жартівника на горіхи дісталося, і каші він не сготовил.
Криш увечері аж руками розвів: зачарував ктонибудь його дружків, або інше лихо спіткало? Незрозуміло. Розв'язав Криш назавтра сам будинку залишитися кашу варити: подивимося, мол, хто отут жарту жартує.
Добре. Ось назавтра Криш варить кашу, казан так і вирує. Раптом звідки не візьмися знову той чоловічок до вогнища підбирається. Просить каші, хоч ложечку.
- Так скільки прагнеш, — відповідає йому Криш. Праг було зачерпнути каші, але тільки нахилився — чоловічок вцепився йому у чуб.
Отут мій Криш як озлиться! Так як підхопиться! Так як вистачить чоловічка за бороду! Підняв його, як пацюка за хвіст, той і пискнути не встигнув, а вже Криш защемив йому бороду у дубову колоду.
Коли дружки повернулися на обід, Ведмежий Криш повів їх дивитися чоловічка. Але — що таке? Утекло маля разом з колодою!
Увечері Криш говорить:
- Знаєте що, друзі? Небажання мені прохолоджуватися. Вийду-но я вночі до мосту на ріці, з ким ні на їсти силами поміряюся. Але спершу наповню водою три посудини. Ви обоє не зводіть очей з першої посудини, сторожите мою долю. Буде вода водою — значить і із мною всі добре. Зачервоніє вода — значить мені нелегко доводиться. А стане вода червоної, як розпечене залізо, — зовсім, виходить, погано моя справа. Так що ви не спите, стережіть мою долю.
Добре. Пообіцяли. Пішов Ведмежий Криш на ріку, до мосту. Прийшов, подивився — тихо. Що робити? Обперся на палицю й коштує. Отут — була справа до напівночі — чує: скакає на срібному коні вершник про три головах, міст під ним так і гуде. Схопив Криш палицю, перепиняє вершникові шлях.
Триглавий кричить:
- Ладь із дороги! А Криш у відповідь:
- Нізащо!
- Ну, коли ти такий силач, дунь-но на ріку: подивлюся я, як далеко дунеш.
- Та дуну! Але тобі дути першому, коли тебе так розібрало, — відповідає Криш.
Дунув Триглавий — на дві версти хвилю погнав. Дунув Криш — на дві з половиною хвиля покотилася. Озлився Триглавий, давай із Кришем силами мірятися. Як ударив Криш важкою палицею! Усі три голови разом відскочили й покотилися далеко, а тіло у самої ріки з коня звалилося. Сіл Криш на срібного коня й поскакав, гордий, геть. Удома товаришів дякує, що добре допомагали, не спали.
На інший вечір Криш покарав друзям пабонувати у другої посудини, а сам пішов до мосту на ріці. Опівночі знову скакає вершник — цей про шість голів так на золотому коні. Криш із палицею перепинив йому дорогу.
Шестиглавий кричить:
- Ладь із дороги!
- Нізащо! Репетуй скільки прагнеш.
- Ах, так, — кричить Шестиглавий, — ну, коли ти такий силач — дунь-но на ріку. Подивлюся я, як далеко дунеш.
- Сам перший дуй, коли тебе розібрало.
Дунув Шестиглавий — на три версти вітер підняв. Криш дунув — вітер па полверсти далі помчався.
Поліз Шестиглавий у бійку. А Криш як стукне важкою палицею, так усі шість голів разом роздрібнив. А тіло у мосту звалилося.
Сіл Криш верхи на золотого коня, помчався, гордий, у палац і дякує друзям, що не спали, долю його берегли.
На третій вечір Ведмежий Криш ще пущі покарав друзям не спати, дивитися у обоє за третьою посудиною. Ті, ясна справа, пообіцяли. Пішов Криш зі спокійним серцем на міст і чекає. Опівночі чує: скакає вершник на алмазному коні, так так скакає, так так тупотить — того й дивися, міст звалиться. Підскакав ближче: кінь що сонечко світиться, а вершник — про дванадцять голів.
«Ой, лихо, — подумав Криш, — нелегко прийде». Та встав на шляху зі своєю палицею.
Двенадцатиглавий кричить:
- Пішов ладь, дрібнота!
- Нізащо, — йому Ведмежий Криш у відповідь.
- Ах, так? Ну, коли ти такий силач, то дунь на ріку. Подивлюся я, як ти вмієш вітер ганяти.
- Сам перший дуй, коли тебе розібрало. Двенадцатиглавий дунув — погнав вітер на п'ять верст. Криш дунув — так лише на чотири з половиною. Сподобалося це Двенадцатиглавому. Він і давай Криша
На бій підбивати. Почалася жахлива бійка, билися, билися, навіть міст затремтів. Збив Криш своєю палицею одинадцять голів, і стало йому невміч, прагне він дух перевести. Говорить:
- Передохнемо.
А Двенадцатиглавий — так розійшовся, що й не зупиниш, — відповідає:
- Чого там відпочивати? Усе одне — чи тобі, мені чи — одному з нас кінець.
- Так ти розсуди-но, — говорить Криш, — навіть вітер і дощ — і ті ні-ні так затихнуть. Один ти відпочивати відмовляєшся.
Ну, добре. Коли вуж вітер так дощ ущухають, то Двенадцатиглавий теж згодний передохнути.
Відсапалися. Криш зняв з лівої ноги черевик і жбурнув у палац — перевірити, не сплять чи його товариші? Черевик упав на дах, а ті й не чують і не бачать нічого: сплять собі, ледарі. Зняв Криш правий черевик, жбурнув: не розбудив. Жбурнув тоді Криш свою важку палицю. Розбила палиця дах ущент, і соні, нарешті, прокинулися. Протерли ока, дивляться — щоб тобі порожньо було! У третій посудині вода, що розпечене залізо. Один залишився стерегти долю, другий щосили тягне палицю, волоком її волочить до Ведмежого Кришу. Тільки допхав — знову бій розгорівся. Отут Криш так спритно стукнув по останній голові, що голова закотилася невідомо куди, а тіло впало з алмазного коня.
Зрадів Криш, підхопився на алмазного коня й гордо поскакав у палац.
А ті роззяви сидять, тремтять: не побив би їх Криш за те, що заснули. Але Криш говорить:
- Заслужили ви обоє пороття, так вибачу по першому разу. Сготовьте-но мені краще вечеря, щось я Зголоднів.
Добре. Наївся Криш, ліг спати, та й проспав після стількох праць рівно три дні й три ночі.
Виспался Криш на славу, потягнувся, поїв і говорить:
- Відкоти-но, Рибалка, камінь від печери, куди старий бородань із колодою прошмигнув.
Штовхав Рибалка важкий камінь, штовхав — ні з місця. Валигора бундючився, бундючився — теж впусту. Підійшов сам Криш, у нього й хватка інша: оглянутися не встигнули, а камінь уже зрушать.
Що тепер робити?
- Діставайте мотузку, спущуся з палицею вниз за дідком. Як стану мотузку смикати — тягніть мене наверх.
Добре. Раз-Два! - мотузка отут як отут. Криш із важкою палицею сіл у кошик і спустився у прірву.
Спустився на дно, бачить — багаті хороми. Зайшов — сидять три королевни. Одна закопана у залізні ланцюги, інша — у сталеві, третя — у срібні. Криш запитує:
- Хто вас закував?
- Чорт, — говорять королевни. - Ми отут уже сім років нудимося.
Почув це Криш, розірвав ланцюгу, звільнив королевен і велів тягти їх наверх.
Друзі витягнули королевен і побачивши таких красунь задумали лиху справу: утекли й королевен повели, а Криша залишили на дні прірви.
Він, бідолаха, смикав-смикав мотузку, так бачить — немає нікого. Махнув рукою й думає: «Що ж тепер робити?»
Думав, думав, раптом помітив старі замуровані двері.
Зибил двері палицею — і що ж? Той самий бородань у шовковій постельці валяється: він-те сам чорт і є!
Чого отут гаятися? Стукнув Криш риса палицею — поделом йому. А чорт давай молити:
- Бий хоч до півсмерті, так на смерть не забивай.
- Добре, — говорить Криш, — якщо винесеш мене звідси наверх — залишу напівживим.
Так, так, згодний чорт.
Сіл Криш на чорта верхи, чорт і виніс його через печеру, у яку Криш спускався. Та тільки виніс — негайно юрк назад: боявся, що Криш його доб'є. А Криш думає: «Добре, пускай собі втікає». Але печеру Усе-таки наглухо заколотив, щоб чорт не лазив більше на біле світло людей мучити.
Пішов Криш до короля, а там його дружки весілля відіграють: король за них своїх дочок видає. Дружки-Те королеві набрехали, що вони королевен визволили.
Але тільки дівчини побачили Криша, як закричали:
- Ось він, наш рятівник.
Король видав за Криша меншу дочку, а двох ошуканців покарав.