Літає жайворонок над клунею й весело розспівує. Запитує його ворона:
- Жайворонок, жайворонок, тому ти такий веселий?
- Як мені не бути веселим - пташенята у гнізді!
- Ах, жайворонок, покажи мені своїх пташенят! Показав їй жайворонок пташенят. Говорить йому ворона:
- Жайворонок, жайворонок, віддай мені твоїх дітей у вчення!
- Побери, побери, вчення - це велика справа!
Згребла ворона пташенят і потягла до себе додому - у вчення, так тільки не встигнула їх нічому навчити: усіх з'їла.
Співає жайворонок смутно - по дітях убивається.
Підбігла до нього собачка Погитис і запитує:
- Що так смутно співай? Давеча ти по іншому співав.
- Як же мені не бути смутним, якщо вчора ворона моїх пташенят з'їла.
- Ось що, - говорить собака, - я ляжу біля стогу соломи, а ти співай веселіше - нехай ворона думає, що у тебе там ще пташенята залишилися. Ліг собака поруч стогу. Жайворонок співає, заливається, а ворона отут як отут:
- Із чого ти, жайворонок, так розспівався?
- Так як же мені не співати весело? Геть собачка Погитис мертва лежить.
- Де лежить, де? Піду-но ока їй виклюю.
- Так геть вона де ноги простягнула - біля стогу. Села ворона на собаку й закаркала:
- Карр, карр, де ви, ворони?
А собака Погитис цап воронові! Навіть здраствуй не сказала.