Хазяїн якось розорював вирубку. Кінь його стомився й погано тяг. Розсердився орач:
- Щоб тебе ведмідь задер!
А ведмідь отут як отут, виходить із лісу: давай, мол, коня сюди! Злякався селянин, просить:
- Дозволь хоч доорати...
- Добре, — погодився ведмідь, — а куди мені покамест подітися?
- Мабуть у ліс, погуляй... Чого тобі отут на пригріві жаритися?
Пішов ведмідь. Отут лисанька тихенько підкралася до орача, запитує:
- Чого це ведмедеві знадобилося? Так, мол, і так.
- А, дрібниці! Через дурницю коня втрачати? Обіцяй мені курчати на обід — визволю тебе: підніму у лісі шум, ведмідь запитає: «хто шумить?» Відповідай — мисливці, мол...
Добре! Лисиця — раз-два! - у ліс, по деревах стукає, шумить, ну так, що не дай боже.
Визирнув ведмідь, переляканий такий, і запитує селянина:
- Не знаєш, хто там у лісі шумить?
- Як не знати? Мисливці зібралися, тебе бити прагнуть.
- Ой, лихо! Спрягти мене куди-небудь.
- Чому не сховати? Так хоч у віз залазь. Накрию тебе одежинкою, сам чорт не пронюхає.
- Спасибі, спасибі... Ось добре-те!
Лежить ведмідь, бідолаха, зі страху лапою ворухнути боїться. А лисиця знай — шумить. Нарешті вийшла вона з хащі й запитує селянина грубим голосом:
- Ведмідь сюди не вибігав?
- Так ні, не бачив...
- А на возі у тебе що?
- Дрова для будинку...
- Ну й вези їх додому, нема чого у мисливців під ногами плутатися...
Селянин запріг коня й поїхав додому. А крутійка-лиса спереду біжить, носом поводить: де у хазяїна курятник?
Їхали, їхали, раптом селянин бачить — валяється на узбіччі сокира, його отут лісоруб забув. Чого баритися? Підібрав селянин сокира й стукіт ведмедя обухом по голові — прикінчив як муху. Приїжджає додому, а лисиця вже забралася у курятник з усіма своїми дитинчатами.
«Ага, — думає хазяїн, — отут ти мені й попалася».
Замкнув двері курятника — і давай рубати сокирою що є сили. Зарубав більшу лисицю, зарубав і малих лисенят.