Жила у одному селищі бідна селянка з дочкою. А біля них будинку був город, у якому росли салат, помідори, петрушка, кріп. Але найбільше дочка бідної селянки любила ласувати петрушкою. Щоранку забиралася у город, набирала повний фартух петрушки й потім за обідом усю її з'їдала.
А називається у наших місцях петрушка - преццемоло; тому дівчину й прозвали у селищі Преццемолина-Петрушечка. Преццемолина не знала, не відала, що господаркою городу була зла відьма. А відьма незабаром помітила, що хтось рве у неї у городі петрушку. Одного разу відьма сховалася у кущі й стала чекати.
Преццемолина, як звичайно, прийшла у город за петрушкою. Раптом відьма швидше блискавки вискочила через кущі й гачкуватими пальцями міцно схопила дівчину за лікоть.
-Ага, злодійка, попалася! Тепер я з тобою розплачуся за всі відразу.
Дарма Преццемолина, ледве живаючи від страху, просила у баби прощення, обіцяла ніколи більше навіть близько до городу не підходити. Відьма притягла Преццемолину У свій будинок і кинула на голу крамницю.
Стала Преццемолина у відьми служницею. Але як не мучила її відьма непосабоною роботою, Преццемолина з кожним роком ставала усе гарніше й гарніше.
У відьми від заздрості й злості зовсім пропав апетит. Одного разу кличе відьма Преццемолину й говорить їй:
- Ось тобі кошик, іди до колодязя й набери у неї води. Якщо не виконаєш мого наказу, я тебе вб'ю.
Пішла Преццемолина до колодязя, вилучила кошик раз, іншої, зрозуміла, що тільки даремно час втрачає: уся вода з дірявого кошика виливається. Притулилася дівчина до колодязя й гірко заплакала. Раптом чує, хтось тихо кличе її:
- Преццемолина, Преццемолина, чому ти плачеш?
Вона повернулася, бачить: коштує перед нею гарний юнак і привітно посміхається.
- Хто ти й звідки знаєш моє ім'я?
- Я онук відьми, а кличуть мене Бенсиабель. Бабуся прагне погубити тебе, але я врятую тебе, Преццемолина. Поцілунок мене, і я наповню твій кошик.
- Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.
- Що ж, я однаково наповню твій кошик.
Повернулася Преццемолина додому й принесла відьмі кошик води. Відьма від злості вся побіліла й говорить дівчині:
- Визнайся, тобі допоміг Бенсиабель?
- Ні, - відповіла Преццемолина.
- Ну, добре ж, подивимося, хто кого здолає. Ранком кличе відьма Преццемолину й говорить їй:
- Побери цей мішок із зерном. Я вийду хвилин на десять погуляти, а коли повернуся, щоб був готовий хліб. Якщо не спечеш його, знай, я тебе вб'ю. Відьма замкнула бідну Преццемолину на ключ і пішла гуляти. Прийнялася Преццемолина за роботу, так бачить - не встигнути їй за такий короткий час потовкти мішок зерна й спекти хліб. Села Преццемолина на мішок і заплакала у голос. Отут підійшов до Преццемолине Бенсиабель і говорить їй ласкаво:
- Не плач, Преццемолина, я врятую тебе й цього разу, тільки поцілунок мене.
- Ні, не поцілую, адже ти онук відьми.
Але Бенсиабель знову допоміг Преццемолине. Коли відьма повернулася, хліб уже стояв на столі.
-Ти бачила Бенсиабеля? Це він спік хліб? - запитує відьма у дівчини.
- Ні, - відповідає Преццемолина.
- Ну, добре ж, подивимося, хто кого здолає.
Наступного дня кличе відьма Преццемолину й говорить їй:
- Сходь до моєї сестри, вона живе геть за тим лісом. Побери у неї мою скриньку й принеси мені.
Відьма ще раніше зговорилася із сестрою, що як тільки Преццемолина до неї прийде, та її вб'є.
Дівчина пустилася у дорогу, не знаючи, не відаючи, що чекає її вірна смерть.
По дорозі зустрічається їй Бенсиабель.
- Куди йдеш, Преццемолина? - запитує Бенсиабель.
- За скринькою до сестри моєї пані.
- Ах! Бідна Преццемолина, твоя пані посилає тебе на смерть, а ти нічого й не підозрюєш. Поцілунок мене, і я тебе врятую.
- Ні, адже ти онук відьми.
- Однаково я врятую тебе, тому що люблю тебе більше життя. Ось тобі пляшечка з маслиновим маслом, шматок хліба, мотузка й мітла. Коли прийдеш до будинку відьми, змаж цим маслом дверні петлі, а цей шматок хліба кинь сторожовому собаці. Потім ти побачиш бідну жінку, яка дістає воду з колодязя, прив'язавши до цебра свої коси. Подаруй їй цю мотузку. У кухні ти побачиш іншу жінку, яка мовою очищає пекти від золи. Подаруй їй цю мітлу. Скринька лежить на шафі, побери її й відразу біжи з будинку. Послухаєшся мене, залишишся у живі.
Преццемолина зробила всі, як їй сказав Бенсиабель. Коли вона прийшла у будинок відьми, то побачила на шафі скриньку, схопила її й із усіх ніг кинулася ладь. Сестра відьми помітила, що біжить Преццемолину, підскочила до вікна й закричала:
- Агов, ти, там, у кухні! Убий скоріше цю злодійку!
- Ні, вона подарувала мені мітлу, а ви змушували мене чистити пекти мовою.
- Агов, ти, там, у колодязя, кинь скоріше у воду цю злодійку!
- Ні, вона подарувала мені мотузку, а ви змушували мене діставати воду косами.
- Собака, розірви її!
- Ні, вона дала мені хліба, а ви мене жодного разу не погодували, і я вмирала з голоду.
- Двері, захлопнися!
- Не стану! Ця дівчина змазала мої петлі, а без неї вони зовсім заіржавіли.
Так і урятувалася Преццемолина.
Бігла Преццемолина, бігла, дивиться: перед нею незнайоме село, а навколо - ні душі. Присіла вона на траву віддихатися, відпочити. Та отут стало її цікавість розбирати, що ж усередині скриньки? Розкрила Преццемолина скриньку, вилетіла звідти пісня й розчинилася у повітрі. Заплакала Преццемолина.
У ту ж мить підбігла Бенсиабель, піймав пісню й знову посадив у скриньку.
Тільки й цього разу не погодилася дівчина поцілувати Бенсиабеля. На інший день прийшла Преццемолина до своєї пані - старій відьмі й принесла їй скриньку. Як побачила відьма Преццемолину, живу й гарну, ледве від досади не лопнула.
- Ти не зустрічала по дорозі Бенсиабеля? - запитала вона.
- Ні, - відповіла Преццемолина.
- Ну, добре ж, - говорить відьма, - ми ще подивимося, хто кого здолає.
Слухай же. У курятнику у мене три півні: червоний, чорний і білий. У цю ніч, коли один з півнів запече, ти мені скажеш, який з них співав. Якщо помилишся, я проглочу тебе, як шматок хліба. А треба вам сказати, що кімната Бенсиабеля була поруч із кімнатою Преццемолини, і Бенсиабель усе чув.
Настала північ, і один з півнів проспівав своє ку-но-ре-ку. Відьма відразу запитує у Преццемолини:
- Ну, який з півнів співав?
Преццемолина, звичайно, не знає, що відповісти; затремтіла вона від страху й тихо-тихо, так, щоб відьма не почула, говорить:
- Бенсиабель, Бенсиабель, скажи мені, який з півнів співав?
- Поцілунок мене, і я скажу.
- Немає.
- Та Усе-таки я тобі скажу: співав червоний півень.
Відьма, побачивши, що дівчина гається з відповіддю, підійшла до неї й закричала:
- Відповідай, не те я тебе вб'ю! Преццемолина відповідає:
- Червоний півень співав.
Відьма від злості тільки зубами заскрипіла. Незабаром знову запік півень.
- Ну, а тепер який півень співав? - запитує відьма. Знову допоміг Бенсиабель дівчині, і та відповіла:
- А тепер співав чорний півень.
Ще через годину знову запік півень, і відьма відразу до Преццемолине з питанням:
-Ну, який півень зараз співав?
- Білий, - радісно відповіла Преццемолина.
Зла відьма з досади так ляснула дверима, що та тріснула. Відьма кинулася шукати Бенсиабеля, щоб з ним за усе розрахуватися.
Бенсиабель сховався за колодязем. Побачила його відьма, прагла схопити, так спіткнулася й звалилася у колодязь. А Преццемолина вийшла заміж за свого рятівника. Та прожили вони у любові й щастя багато років.