Жив у селі, неподалік від Сан-Марино, селянин Джузеппе Франчози, а попросту Пеппе. Були у нього клаптик землі й дві роботящі руки. Руки - гарні помічники у господарстві, але Пеппе завжди хотілося мати ще й осла. Сольдо так сольдо - два сольди, два сольди так сольдо - три сольди. Так і збирав Пеппе, поки не зібрав стільки, що можна було відправлятися на базар за ослом.
У перше ж неділю Пеппе, убраний, як на свято, із квіткою
За вухом, покрокував на базар. Іде він і розспівує у усі горло:
- Я Пеппе, Джузеппе, Крокую я вперед, Та вместесо мноювсе колом співає.
Труджуся ядо поту, Але життя мені мила.
Щоб лучшеработать, Куплю собі осла.
Почув цю пісеньку священик і вискочив за ворота:
- Син мій Джузеппе, якщо вірити твоїй пісні, ти збираєшся купувати осла?
- Ви вгадали, прете!
- Ах, син мій, адже на базарі багато ошуканців. Продадуть яку-небудь напівдохлу худобин, що про кожний камінь спотикатися буде. Жалко мені тебе. Так і бути, поступлюся я тобі кращого друга, чудового осла.
Пеппе зрадів. Він адже не знав, що таке осів прете.
Вони швидко сторгувалися. Священик вивів осла за ворота, а потім
Поспішно ввійшов до себе у будинок і замкнувся на засув.
Осів відразу показав, якого безцінного помічника придбав Пеппе. Він приловчився й у одну мить брикнув нового хазяїна по нозі й вкусив за вухо. Потім він раптом помчався вперед, немов добрий скакун.
- Стій, стій! - закричав Пеппе й побіг навздогін.
Але тільки Пеппе порівняв з ослом, той став, як укопаний. Пеппе його й умовляв, і підганяв, і ухвалювався бити. Осів ні з місця. Потім ослові,.видне, самому набридло стояти й він знову поскакав уперед. Так вони й добралися до будинку. Двадцять кроків біжать, півгодини коштують.
Як же це Джузеппе Франчози дав себе обдурити? Так ось, говорить же прислів'я - щоб розкусити шахрая, потрібно півтора шахрая. А Пеппе шахраєм ніколи не був. Однак залишитися у дурнях йому теж не хотілося.
У наступну неділю Пеппе знову відправився на базар. Тільки не купувати, а продавати. Він вів за собою на приводу маленьку конячку. Вона була чорна-пречорна й блищала, як начищений чобіт.
Проходячи повз будинок священика, Пеппе знову запік пісню:
- Сірий ослик, чорна конячка. Ось вам, прете, хитра загадка. Якщо вгадаєте, що ж - моє лихо, А не вгадаєте, посміюся тоді. Священик визирнув з віконця й побачив прехорошеньку конячку.
- Куди ти ведеш її, син мій?
- На базар, продавати.
- Поні вороної масті самі жваві, - помітив священик.
- Відомо, - відгукнувся Пеппе, - худобин по вовні довідаються, а на цій не знайдеш жодного світлої цятки.
- Я не ладь, мабуть, купити твого поні, - сказав священик.
- Як прагнете, прете. Тільки дивитеся, щоб потім не ображатися. Тому, хто купує, ста очей мало, а тому, хто продає, і одного досить. Уже я-те добре знаю.
- Усе, що потрібно побачити, я вже побачив, - відповів священик, - а тепер я прагну почути, що ти просиш за конячку.
Пеппе запросив ціну, за яку можна було купити чотирьох ослів. Священик запропонував ціну, за яку можна було купити чверть осла. Прийнялися торгуватися. Продавець уступав, покупець набавляв. Не пройшло й трьох годин, як вони зійшлися. Священик заплатив за ворону конячку вдвічі більше, чим Пеппе за осла.
Задоволений священик розв'язав, що конячка стане ще красивіше, якщо її викуповувати.
Він велів слузі вести поні до річки, а сам пішов поруч, любуючись на свою покупку.
Раптом поні брикнув задніми копитами й спробував вкусити священика.
- Е, - сказав слуга, - якби цей поні не був таким чорним, я б подумав, що це наш сірий осел.
- Що ти, що ти, - прикрикнув на слугу священик, - просто конячці захотілося порезвиться!
Отут вони підійшли до ріки. Поні ввійшов у воду по коліна й зупинився. Далі він нізащо йти не праг. Поки слуга тяг його за привід, а священик підштовхував позаду, уся вода навколо стала чорною, як чорнило.
- Здається мені, - сказав слуга, - що це Усе-таки наш осел. Подивитеся, прете, вода-те чорна, а ноги у нього сірі.
- Як ці може бути, - заспорив священик, - адже я заплатив за нього стільки, скільки коштують два осли. Знаєш що, краще не будемо його купати. Але коштувало йому виговорити ці слова, як поні рвонувся вперед, і всі троє занурилися з головою у воду.
Потім вони зринули - священик, його слуга й.. сірий осел.
- Ви тільки подумайте! - заволав прете. - Цей шахрай Пеппе продав мені мого власного осла!
Але робити було нема чого. Довелося мокрому священикові тягти свого впертого осла до себе додому.
З тих пір у Сан-Марино й склали приказку: обман вертається у будинок ошуканця!