Жив на світі швець із більшим-превеликим горбом. Було у нього семеро синів. Кликали їх Перротто, Джианотто, Ринальдотто, Ерминотто, Арриготто, Амбро-Джиолотто й маленький Пеппи-Але. Та ще семеро дочок. Кликали їх Нинеттаг Джилетта, Джованетта, Ермеллинетта, Лауретта, Гелизетта й маленька Кателлина.
Порахуйте-но - сім так сім, це буде чотирнадцять дітей. А скільки ж у цих дітей ніг? Ух ти, цілих двадцять вісім. А скільки ж потрібно черевиків? Думаєте, двадцять вісім? Як би не так. А самого шевця і його дружину порахували? На всю сім'ю потрібно тридцять два черевики. Ось скільки! Шевцеві доводилося тачать так багато черевиків для своєї сім'ї, що ледь вистачало часу шити на замовлення. Тому сім'я їла один день хліб з водою, інший день - воду із хлібом.
Але швець не сумував. Це був дуже веселий швець. Працює - співає, відпочиває - танцює. Він і пісеньку про себе придумав: Я молотком стукаю - тук-тук - Не покладаючи рук. Роботу скінчу й негайно Пущуся у веселий танок.
Одного разу веселий швець зшив три пари черевиків і розв'язав їх продати у сусідньому містечку на ярмарку. Закинув він черевики за спину й покрокував по
Дорозі. Іде, а баш маки стукіт-бряк по горбу, стукіт-бряк по горбу. "Усі б добре, - думає швець, - тільки горб мені ні до чого". Прийшов на ярмарок - з одним поговорив, з іншим посміявся... Та забув про горб.
Черевики у нього миттю розхапали. На виручені гроші швець накупив купу подарунків своїй сім'ї, склав їх усе у мішок, закинув за спину й пустився у дорогу назад. Іде, а мішок з подарунками стукіт-бряк по горбу, стукіт-бряк по горбу.
" Ні, - думає швець, - Усе-таки горб мені ні до чого". Тим часом почало смеркти. А до будинку ще далеко. Розв'язав швець згорнути у ліс і піти до свого селища прямо. Поки йшов лісом, зовсім стемніло. Добре, ще, що місяць зійшов. Та ось при світлі місяця швець побачив... Кого б ви думали? Лісову фею. Вона була маленька-маленька. Фея сиділа на пенечке й плакала.
- Тому ти плачеш? - запитав її швець.
- Мені нудно, - відповіла фея.
- Нудно? А ось мені ніколи нудно не буває. Та він запік:
Я молотком стукаю - тук-тук - Не покладаючи рук. Роботу скінчу й негайно
Пущуся у веселий танок.
Фея втерла сльози й посміхнулася.
- Але це ще не всі, - сказав швець. - Слухай далі: Труджуся, танцюю-стільки справ. Що колись нудьгувати... Хто черевики мої надяг, Той буде століття танцювати.
- Так зший мені скоріше черевички! - викликнула фея.
- Миттю зшию, - відповів швець.
Він зірвав два листики подорожника, замість дратви у справу пішла суха стеблинка, замість голки - соснова хвоинка. Скоро черевики були готові. Фея початку їх приміряти. Швець подивився, а феї немає.
- Ой!-почувся голосок з лівого черевика.- Вони мені, здається, великі.
- Так, трошки великі, - сказав швець. - Ну, нічого. Я зараз зшию тобі інші.
Він нагнувся, зірвав два маленькі листочки конюшини й зшив черевички точно по ніжці феї. Тільки вона їх надягла, як швець запік свою пісеньку, і фея пустилася у танок.
Усю ніч танцювали фея й швець. А коли зайнялася зоря, фея сказала:
- Ох, і наплясалась же я! Славно ти мене повеселив. Скажи, що тобі дати за це?
- Дати? - здивувався швець. - Так мені нічого не треба. Потім він подумав трошки й сказав:
- А не можещь чи ти у мене побрати? Я б із задоволенням позбувся мого горба.
- Так за чому ж справу стало! - відповіла фея.
Вона підхопилася на пеньок і доторкнулася чарівною паличкою до горба шевця. Горб миттю зник, немов його й не бувало.
- Ось спасибі! - викликнув швець, розцілував фею й відправився додому.
Ледь він увійшов у селище, назустріч йому попалася баба сусідка. У неї теж був горб. Тільки не позаду, а попереду. Побачила вона шевця, і ока у неї розгорілися від заздрості.
- Е, куме! Ти це або не ти? Де твій горб? Отут швець розповів бабі, як усе відбулося. На наступну ніч баба відправилася у ліс.
- Як добре, що ти прийшла! - закричала фея, побачивши бабу. - Мені не
С ким сьогодні поплясать.
- Тільки у мене й турботи, що танцювати з тобою, - сердито відповіла баба.
- А швець із мною танцював, - сказала фея. - Але якщо ти не прагнеш, давай проспіваємо пісеньку.
- Ще що видумала! - пробурчала баба.
- А швець із мною співав, - сказала фея.
- Ледар твій швець, та й ти ледарка1. Вам би усе співати так танцювати. Попрацюй краще своєю чарівною паличкою.
- Добре, - погодилася фея. - Тільки знай: моя паличка може дати, може й побрати. Так що ж - дати або побрати?
"Скажу - побрати!" - подумала баба. Розкрила рота і крикнула:
- Дати! Дати! - Недарма вона слила самою жадібною жінкою у селищі.
- Ну що ж! Одержуй, - посміхнулася фея.
Вона підхопилася на пеньок і доторкнулася до баби чарівною паличкою. На спині баби миттю виріс горб.
Баба й кричала, і сварилася, - нічого не допомагало.
Так і залишилася баба жити із двома горбами-один попереду, інший позаду.