Розповідають і переказують дивну історію, що трапилася за давніх часів.
Жив король, у якого не було ні одного сина, зате було три дочки. Старшу кликали Бьянка, середню - Ассунтина, а про молодшу варто поговорити окремо. Тільки вона народилася на світло й відкрила чорні-пречорні очі, усі так і ойкнули - така вона була красуня. Та розв'язали її назвати найкрасивішим іменем, якого ніхто ніколи на світі не слихивал, - Фанта-Гиро.
Крім трьох дочок, у короля було три трони. Один блакитний, інший чорний, а третій пурпурний. На блакитному троні король сидів, коли був весел, на чорному - коли був чим-небудь незадоволений, а на пурпурному ніколи не сидів.
Ось одного разу ранком дочки прибігли привітатися з батьком і побачили, що він сидить на чорному троні й дивиться у вікно.
- Чому ви незадоволені, батько? - запитали дочки й теж подивилися у вікно.
Нічого нового вони не побачили. Перед палацом розстелявся луг, небагато подалі блищала ріка, потім піднімався гай, за гаєм стояла гора. А за горою починалося сусіднє королівство, тільки його не було видне.
- Чому ж ви незадоволені, ваша величність? - знову запитали дочки.
- Як мені бути задоволеним, якщо у сусідньому королівстві сонце встає на цілі півгодини раніше. Та усе через прокляту гору! Я прожив сімдесят років і ніколи цього не зауважував. Але сьогодні я це помітив і тепер нізащо не зійду із чорного трону.
Дочки засмутилися. Вони знали, що у палаці не буде балів, ні свят, поки батько не пересяде на блакитний трон. Тому старша, небагато подумавши, сказала:
- Якщо перетягнути палац на триста кроків правее, гора не буде загороджувати сонце.
Король мовчачи покачав головою. Тоді середня дочка сказала:
- Якщо ви не прагнете перетягнути палац праворуч, можна перетягнути його ліворуч.
Отут король ледве не заплакав від прикрості.
- Ось і видне, що ви дівчиська! - сказав він. - Ваш брат, мій син, якого ніколи й не було, не став би давати такі дурні ради. Він адже прекрасно знає, тобто знав би, що королівський палац не собача будка, яку можна перетаскувати з місця на місце. Там, де жив мій прапрадід, мій прадід, мій дід, мій батько, повинен жити і я.
- Є про що засмучуватися, дорогий батько, - весело сказала Фанта-Гиро. - Раз не можна перенести палац, накажіть зрити гору.
- Ах, дочка моя, - закричав обрадуваний король, - ти майже так само розумна, як твій брат... Якби він був.
Король відразу віддав наказ зрити гору.
Звичайно, зрити гору нелегко, але можливо. Тому що, як говорить прислів'я, не можна зруйнувати тільки той будинок, який намальований на папері. Гора, щоправда, не будинок, однак скоро або не швидко, а справа була зроблена, і дочки прийшли поздоровити батька.
Що ж вони побачили! Батько сидів не на чорному троні, але й не на блакитному. Король сидів на пурпурному троні. Такого з королем ще жодного разу не бувало.
- Що трапилося, синьйор батько? - запитали дочки.
- Мені загрожує війна, - відповів він. - Сусідній король незадоволений тим, що у нього пропала луна.
- А куди ж воно подіялося, дорогий батько, і при чому отут ви? - викликнули дочки.
- Так ось, чи бачите, гора, яку я повелів зрити, стояла на нашій землі й належала нам. А луна, яка віддавалася від гори, було власністю сусіднього короля. Коли зрили гору, кудись пропало й луна. Сусідній король зібрав військо й вимагає, щоб йому повернули його королівська луна, інакше він оголосить війну. Ось я й сіл на пурпурний трон - трон війни.
- Та ви будете воювати? - запитали дочки.
- Уж не знаю, як і бути, - відповів, зітхаючи, король. - По-перше, я жодного разу не воював і не знаю, як це робиться. По-друге, я старий і немічний. А по-третє, у мене немає генерала. Ось якби у вас був брат, він і був би генералом.
- Якщо ви дозволите, - сказала Бьянка, старша дочка, - генералом буду я. Невже я не зумію командувати солдатами!
- Не жіноча ця справа, - пробормотів король.
- А ви мене випробуйте, - наполягала Бьянка.
- Випробувати, мабуть, можна, - погодився король. - Але помни, якщо ти у поході почнеш бовтати про різні жіночі дрібниці, - виходить, ти не генерал, а просто королівська дочка. Прошу тоді негайно вертатися додому разом з усім військом.
Так і вирішили. Король велів своєму вірному зброєносцеві Тонино ні на крок не відходити від королевни й слухати, що вона говорить. Ось Бьянка й Тонино поскакали на війну, а за ними усе військо. Минули луг і під'їхали до ріки, поросшей очеретом.
- Що за чудесний очерет! - викликнула Бьянка. - По дорозі назад з війни обов'язково наріжемо його побільше й наробимо прядок.
- Мілієте різати очерет хоч зараз, - сказав Тонино, - тому що ви вже вертаєтеся.
Він подав команду, і усе військо зробило ліворуч колом. Так і не вдалося Бьянке стати генералом.
- Тепер випробуйте мене, - сказала королеві середня дочка, Ассунтина. Військо виступило у другий раз. Спереду скакали Ассунтина й вірний зброєносець короля.
Проїхали очерет. Ассунтина не сказала ні слова. У'їхали у гай. Ассунтина заговорила:
- Що за чудесні каштани! Яких жердин можна нарубати для веретен!
- Стій! - скомандував війську Тонино. - Поїхали додому.
Та усе військо - кавалерія, артилерія, піхота й обоз - рушило у дорогу назад.
Тоді до батька прибігла молодша дочка - Фанта-Гиро.
- Ні, ні, - сказав король, - ти занадто молода.
- Дорогий батько, невже ви любите мене менше, чим сестер? Король не встояв. Він видав третій указ і призначив генералом Фанта-Гиро.
- Якщо вже бути генералом, так сьогоденням, - сказала собі дівчина.
Вона надягла збруя, підібрала довгі коси під шолом, оперезалася мечем та ще додала два пістолети. Генерал вийшов хоч куди.
Рушили походом втретє. Проїхали очерет - Фанта-Гиро ні слова; проїхали каштановий гай - Фантагиро начебто води у рота набрала. Ось і границя, а по ту сторону границі коштує вороже військо. Перед військом роз'їжджає на вороному коні молодий король, гарний і ставний.
Отут Фанта-Гиро зупинила свої полки й сказала Тонино:
- Перш ніж почати бій, я поговорю із сусідом. А ти скакай туди, де стояла гора, і сховайся у кущах. Якщо я під'їду до того місця й заговорю, повторюй за мною кожне моє останнє слово. Так погромче, - чуєш?
Будь Фанта-Гиро, як раніше, молодшою королівською дочкою, Тонино, може, спробував би з нею сперечатися. Адже він не хто-небудь, а вірний зброєносець самого короля. чи Йому, немов зайцеві, ховатися у кущах. Але тепер Тонино стояв перед генералом. Тому він зробив ліворуч колом і відправився у кущі.
А Фанта-Гиро під'їхала до ворожого короля й сказала.
- Ваша королівська величність, моє військо готове до бою. Коні ситі,
Пушки заряджені, рушниці начищені, шаблі наточені. Але давайте поговоримо - через що ми будемо воювати? Адже король, мій володар, міг робити зі своєю горою усе, що йому завгодно.
- З горою так, - заперечив молодий король, - але ж він зазіхнув на чужу власність - на мою луну.
- Ах, ваша величність, я певен, що вам це здалося, Поїдемо до того місця, і ви переконаєтеся, що луна нікуди не зникла.
- Поїдемо, - погодився король.
Вони пришпорили коней і скоро опинилися там, де ще недавно піднімалася гора. Отут вони зупинилися, і генерал Фанта-Гиро запік ніжним голосом:
Жила довго маленька луна На горі високої й крутої. Чуючи пісню, людям на потіху Відповідало пісенькою простій...
- ...Простій-ой-Ой! - заволав з кущів Тонино, так так, що король здригнувся.
Але він відразу забув про луну, тому що генерал продовжував свою пісеньку:
Говорять, тепер пропала луна, Більше немає ні пісеньок, ні сміху... Тільки правди у тому ні краплі немає. Проспівай лише дзвінкіше - луну дасть відповідь.
- Ого-Го! - заревів зброєносець. - Та ще як так-аст!
- ПРО, пресвята мадонна! - викликнув король, затикаючи вуха. - Та через це я, безумець, праг воювати!
- Я можу проспівати ще, - люб'язно запропонував генерал.
- Тільки не тут, - поспішно сказав король. - Мені дуже подобається ваш спів, але луни я не бажаю більше чути. Забудемо всі наші розбрати й станемо друзями. Не чи погодитеся ви погостювати у моєму замку?
- Охоче, ваша величність, - сказав генерал.
Ледь вони приїхали у королівський замок, король побіг у Спокої своєї матері.
- Матінка, я привіз із собою у гості ворожого генерала. Але він зовсім не схожий на вусатого вояка. Ах, які очі, який ротик, який ніжний голос! Здається мені, що це не генерал, а переодягнена дівчина. Ви мудра жінка, порадьте, як мені довідатися правду.
- Зведи генерала у збройову палату, - відповіла королева. - Якщо генерал і насправді дівчина, вона й уваги не зверне на зброю. Молодий король послухався ради матері. Але, тільки-но генерал переступив поріг збройової палати, він скрикнув від замилування. Він хвалив довгоствольні пищалі, пробував, чи добре наточені мечі, чи загострені шпаги. Він схопив шаблю й прийнявся розмахувати нею перед самим носом короля. Тоді король знову поспішив до королеви.
- Матінка, - сказав він, - генерал поводиться, як теперішній чоловік, але я ще більше, чим раніше, певен, що це дівчина. Та дівчина з кожною хвилиною подобається мені усе більше.
- Що ж, синок, - відповіла королева. - Поведи генерала у сад. Якщо це дівчина, вона зірве троянду або фіалку й приколе до грудей. Якщо це чоловік, він зірве гілочку жасмину й закладе її за вухо.
Молодий король запросив Фанта-Гиро погуляти у саду. Він око не спускало з генерала. А той і не глянув ні на пишні троянд, ні на соромливі фіалки. Зате, проходячи повз квітучий кущ жасмину, генерал недбало зірвав гілочку й сунув собі за вухо.
Король втретє постукався у Спокої старої королеви.
- Матінка, по всіх ваших прикметах генерал - чоловік, а серце моє говорить, що це дівчина. Що ж мені робити?
- Ось тобі моя остання рада. Запроси генерала до обіду. Так дивися повнимательней. Жінка відрізає скибочки, притискаючи хліб до грудей, чоловік же ріже хліб у висячому положенні.
Почався обід. Генерал побрав ніж і у висячому положенні відрізала велика скиба хліба. А після обіду мати сказала синові:
- Тепер ти остаточно переконався, що генерал - чоловік.
- Ні, матінка, це дівчина. Та я сам випробую її. Підійшовши до Фанта-Гиро, молодий король сказав:
- Я так подружився з вами, генерал, що прагну познайомити вас із моєю нареченою.
Зараз ми небагато відпочинемо, а у вечору, якщо ви згодні, велимо осідлати коней і поїдемо у ній у гості.
Ох, що зробилося з генералом! Він сполотнів, потім почервонів і відповів тремтячим голосом:
- Охоче, ваша величність. Побачити вашу наречену буде для мене самим більшим задоволенням.
Потім король проводив генерала у відведені йому Спокої. Коли ж години через два він прийшов знову, генерала й сліду нема. Молодий король, не барячись ні хвилини, підхопився на коня й поскакав у сусідню державу. А Фанта-Гиро у цей час обіймала свого батька, що сидів знову на блакитному троні.
- Ах, дорогий батько, - говорила вона, гірко плачу, - я поїхала на війну, а привезла із собою мир.
- Так про що ж ти плачеш, мила дочка? - запитав її батько.
- Я втратила там своє серце! - відповідала вона, заплакавши ще жалобней.
Раптом під вікнами палацу почувся тупіт копит, а через хвилину у тронний зал вбіг молодий король. Він підійшов прямо до Фанта-Гиро й сказав:
- Генерал, прошу вас стати моєю дружиною.
- А ваша наречена? - запитала дівчина.
- Мила Фанта-Гиро, коли я вам розповідав про наречену, ви були генералом.
А ворожого генерала обдурити, право ж, не грішне. Ніякої нареченої у мене ні, крім вас, якщо ви на те згодні.
- Згодна, вона згодна, - відповів старий король за свою дочку. Скоро зіграли весілля. Фанта-гиро, закинувши бойову збрую, надягла
Плаття з довгим шлейфом і приколола до грудей троянду. Молодий король увесь сіяв, дивлячись на свою красуню дружину. А старий король і стара королева так танцювали тарантелу, що любо-дорого було дивитися.