Жив на світі осля. Його ніяк не кликали, тому що від роду йому було всього три дні й хазяїн ще не встигнув придумати йому ім'я. Осля було дуже веселе, дуже цікавий і постійно сунув свій ніс куди треба й куди не треба.
На четвертий день свого життя він гуляв по двору й побачив маленьку ямку у піску. Це здалося осляті дуже дивним. Він розставив ширше копитця, нахилився й понюхав, чому отут пахне. Раптом з піску вискочило страшне чудовисько - черево кругле, лабетів багато й усе так до осляти й тягнуться! Це був жучок-павучок, мурашиний лев, що сидить у піщаній ямці, мурах чекає. Осля, звичайно, не мураха, але однаково він перелякався й закричав у всю глотку.
На лемент прибіг його хазяїн. Побачив, у чому справа, і прийнявся реготати.
- Ось так хоробрий, комашки, мурашиного лева, злякався! Ну, тепер я знаю, як тебе назвати. Будеш зватися Гарпалиону - владика левів. Так осля одержало ім'я.
Час ішов, осля росло, ріс і виріс, нарешті, у великого осла. Одного разу стояв він у стійлі й жував сіно. А поки жував, у його ослиній голові бродили різні думки.
"Напевно, я Усе-таки незвичайний осел. Ось, приміром, одного мого знайомого кличуть Довговухий, іншого - Сірий. Але немає на всій землі такого осла, якого б звалигарпалиону. Ослові з таким іменем не пристало тягати поклажу на спині так слухати понукання".
Та наш осел розв'язав піти по світлі пошукати кращої частки.
Він смикнув головою - обірвав недоуздок, брикнув копитами - розбив двері й вибіг на волю.
Біжить осел по полях і рівнинам. Трава колом висока, будяку хоч відбавляй! Зупинився він, замахав хвостом і заревів від радості так, що далеко колом луна раскатилось.
Проходив повз лев, почуло ослине ревіння й захотіло довідатися, у кого це такий прекрасний голос. Вискочив із чагарнику, побачив осла й здивувався. Ніколи він такого звіра не зустрічав. Голос майже що левиний, хвіст із пензликом зовсім як у лева, а Усе-таки не лев!
- Ти хто такий? Як тебе кличуть? - запитав він у осла.
- Гарпалиону, - відповів осел.
- Гарпалиону? - оторопів лев.
- Так, - з гідністю підтвердив осел. - Я адже сабоніше всіх на світі й розумніше всіх на світі.
- Дуже радий з тобою познайомитися, якщо так. Нумо будемо товаришами, -запропонував лев.
- Це мені підходить, - відповів осел. Та вони пішли далі вдвох. Скоро шлях їм перепинила ріка.
- Зараз почнеться саме неприємне, - сказав лев, поеживаясь. -Прийде замочити шкіру!
- Дрібниці! - фиркнув осел. - Тільки блохи бояться води.
Лев рикнув від образи й кинувся у ріку. Осів не кваплячись теж увійшов у воду. Йому часто доводилося перетаскувати поклажа вбрід через дрібні річечки. Та цього разу усе було гарне, поки він почував під собою тверде дно. Але ось холодна вода залоскотала йому черево, потім довелося задерти морду, а далі вже зовсім зле - дно пішло з-під ніг. Осів відразу поринув з головою й ледве не захлинувся. Забив копитами, зринув, знову занурився, знову зринув.
А лев тим часом давно вже вискочив з води, отряхнувся й зі здивуванням дивився на свого нового товариша, який усе ще борсався на середині ріки.
Нарешті й осів вибрався на берег. Він сипів, хрипів, фиркав, кашляв і чхав.
- Що з тобою? - запитав лев. - Ти ж говорив, що плавати - сущі дрібниці!
- Так і є, - сказав Гарпалиону. - Але чи бачиш, я примітив у воді рибу й підчепив її хвостом, щоб почастувати тебе обідом. Дурна риба не могла зрозуміти, яку їй виявляють честь, і впиралася щосили. Ось і довелося з нею повозитися.
- Де ж риба? - запитав лев.
- Так у самого берега я розглянув, що це всього-на-всього кощава щука, і кинув її.
Друзі трошки обсохнули й відправилися далі. Ішли, ішли й підійшли до високої стіни. Лев, недовго думаючи, перемахнув її одним стрибком. А бідолаха осів спочатку підняв передні ноги, закинув їх на верх стіни, відштовхнувся задніми й завис на череві - передні копита по одну сторону, задні – по іншу.
Лев дуже здивувався.
- Що ти там робиш? - закричав він.
- Хіба ти не бачиш, що я зважуюся? - ледве виговорив осел. Отут він запекло брикнув задніми ногами й звалився на землю.
- Дивна справа, - сказав він своєму супутнику, - скільки раз не зважуюся, завжди те саме - перетягає голова, та й годі. Втім, це й зрозуміло, у кого так багато розуму...
- Розумний-Те ти розумний, - погодився лев, - а ось... Ти не ображайся, але силою ти, здається, похвастав даремно.
- Ну знаєш, - обурився осел, - сили у мені не менше, чим розуму. Так
Навіщо далеко ходити, давай поміряємося силою на місці. Спробуй-но зруйнувати цю стіну.
Лев кивнув кошлатою головою, підняв лапу, размахнулсяи вдарив по кам'яній стіні. Стіна як стояла, так і залишилася стояти, а лев преболяче расшиб собі лапу.
За справу прийнявся осел. Спочатку він уважно оглянув кладку й примітив камінь унизу стіни, що тримався не дуже міцно. Потім повернувся задом, примірявся й брикнув стіну раз, іншої. Камінь вилетів, і великий шматок стіни звалився, зашибив леву другу лапу, - Так, - сказав з повагою лев. - Дотепер я думав, що сабоніше лева звіра немає. Виявляється, я помилявся. А що ти вмієш ще робити? - запитав він шанобливо.
- А ще я вмію їсти колючки, - сказав осел, який до цього часу сабоно Зголоднів.
- Ну, уже цьому неможливо повірити! - викликнув лев.
Гарпалиону оглянувся колом-, вибрав самий пишний кущ будяка й із задоволенням прийнявся жувати колючі листи й колючі квіти.
- Тепер я бачу, ти дійсно незвичайний звір і ім'я своє носиш не даром, - сказав лев. - Ти породжений, щоб царювати над усіма звірами. Ідемо скоріше, я познайомлю тебе з моїми родичами. Певен, що вони будуть щасливі назвати тебе своїм владикою.
- Це мені підходить, - погодився осел.
Лев пустився величезними стрибками вперед. Осів ледве поспівав за ним. Скоро вони досягли пустельної місцевості, де серед жовтих пісків здіймали скелясті стрімчаки. Лев вибіг на найвищий і оглушливо заричав. У відповідь почулося таке ж грізне ричання, і з усіх боків стали збиратися кошлаті родичі.
Наш осел, зізнатися, здрейфив побачивши левиного племені. Але потім згадав, що його кличуть Гарпалиону, і приосанился - захлопав вухами й відставив хвіст убік. Лев сказав:
- Побратими, я привів до вас дивного звіра. Думаю, що кращого владики нам ніде не знайти.
- А навіщо нам владика? - запитали леви.
- Але ви не знаєте, що він уміє робити. Він ловить рибу хвостом, він так розумний, що голова його завжди переважує зад, і так сабоний, що від удару його могутніх ніг валяться кам'яні стіни. Але найголовніше - це те, що він може їсти колючки. До того ж його кличуть Гарпалиону.
- Ну, якщо так, - сказали леви, - нехай буде нашим королем. Та осів Гарпалиону став владикою левів.