Жив - був у маленькому італійському містечку Грассано... ні, не злий чарівник.
Жив у Грассано веселий дорожній робітник Марио Коста. Цілими днями працював він під палючим південним сонцем, прокладаючи шосейну дорогу у селище Ирсина.
А у неділю Марио сідав на свій старий велосипед і піднімався високо у гори.
Одного разу ніч застала Марио у самої вершини гори, і він розв'язав переночувати у маленькому гроті на березі річечки Билиозо. З апетитом повечеряв він краюхой домашнього хліба, запив хліб склянкою білого виноградного вина й відразу заснув міцним сном. Прокинувся Марио тому, що хтось боляче смикав його за волосся. Він провів рукою по волоссях...
Нікого. Раптом прямо у вухо йому догодив маленький камінчик, і Марио почув тихий сміх.
-Хи, хи, хи! - тоненьким, як у комарика, голоском заливався невидимий жартівник.
У передранковому тумані мигнула яскраво-червона шапочка, і знову нікого...
- Що за чудеса! - здивувався Марио й у ту ж секунду оглушливо пчихнув.
- Будь здоровий, Марио! - пропищав хтось зовсім поруч.
Тепер Марио чітко побачив дивного чоловічка. Вогненно-червона шапочка майже зовсім закривала його особу. На ногах у нього були маленькі дерев'яні черевички.
- Адже це веселий гном Монаккио! - догадався Марио. -Недарма старий Дженнаро клявся, що сам бачив Монаккио. А тоді я разом з іншим дітлахом і вірив і не вірив йому.
Маленький Монаккио ні на хвилину не залишав Марио у спокої. Спритний, як кішка, хитрий, як лисиця, невтомний Монакиккио те кидав у особу Марио пригорщі піску, то оббризкував його студеною водою з ріки. Дарма Марио намагався схопити свого мучителя за ногу або за руку. Легко, немов гірська кізка, Монаккио перестрибував через голову Марио, оглушливо ляскаючи дерев'яними черевичками.
Та отут на допомогу Марио знову прийшов старий Дженнаро. Згадав Марио рада старого.
,, Є всього один спосіб приборкати Монаккио, - говорив Дженнаро. - Треба приловчитися й схопити його за червону шапочку. Варто тільки зняти з голови Монаккио шапочку, і він стане твоїм вірним слугою. Майже усе своє життя Монаккио проводить у ріці або під землею, і йому відомі потаєні місця, у яких розбійники ховали награбовані скарби. Тільки не віддавайте Монаккио його червону шапочку, поки він не доведе вас прямо до місця, де заховані скарби. Якщо повірите хитрому Монаккио на слово й завчасно віддасте йому червону шапочку, то маленький ошуканець лише посміється над вашою простотою.
Марио зробив так, як радив Дженнаро.
Що осмілів Монаккио зовсім було дібрався до його піджака, як раптом Марио швидко простягнув руку... Та не встигнув підступний гномик отпригнуть убік, як червона шапочка виявилася у Марио. Дарма Монаккио, плачучи, благав Марио повернути червону шапочку, дарма обіцяв йому нікого більше не кривдити: Марио був невблаганний. Довелося необережному Монаккио вести Марио у ліс, прямо до того дубу, у дуплі якого розбійник Нанко Нанко сховав частину своїх багатств. Вернувшись додому, Марио небагато відпочив з дороги, а потім поїхав у велике місто Потенцу й привіз звідти багато іграшок дітворі свого рідного Грассано. Старому Дженнаро він подарував чудесну трубку, а собі купив новий велосипед.
З тих пір пройшло чимало років. Старий Дженнаро давно вже вмер. Марио Коста сам став дідусем і по вечорах, сидячи на призьбі, розповідає хлопчиськам про свою зустріч із Монаккио. А хлопчики теж, як і він колись, вірять і не вірять йому.
Дуже жалує Марио, що не зняв він з ноги Монаккио дерев'яного черевичка:
Тоді навіть самий недовірливий дітлах переконався б, що він говорить правду.