Зустрілися якось два приятелі.
Загорнули у харчевню, сіли за столик і замовили по склянці вина.
- Е, - заговорив перший, - давненько ми з тобою не видались. А за цей час трапилося мені побувати у Неаполе. Стільки я у шляху всякого надивився, що й дивуватися перестав. А один раз Усе-таки здивувався. Ішов я, ішов по дорозі, раптом бачу - барабан. Величезний-Превеличезний! Я його ледь за три дні колом обійшов. А на барабані вибудуване село. Коли жителі цього села виганяють худоба на пасовище, копита корів такий дріб вибивають, що на п'ятсот мабо чутно.
- Буває, - відповідав, позіхнувши, другий приятель. - Дещо і я побачив. Сам знаєш, я справдешній мисливці. Дичини перестріляв - і не порахувати. А одного разу трапилося мені вбити буйволів. Ось це був буйвіл! Передні його копита впиралися у вершину однієї гори, а задніми він стояв на іншій горі. Замість трави цей буйвіл жував вікові дерева з усіма суками й коріннями...
- Ну! - обурився перший. - Уж це ти прибрехав. Не може бути такого буйвола.
- Як так не може бути! Адже барабан, про який ти розповідав, саме й зроблений зі шкіри цього буйвола.
Довелося брехунові прикусити мова.