Пряжки падре Бонифаччо

1-10-2016, 10:29 | Італійські казки

Чи Чули ви коли-небудь про нашого священика - падре Бони-Фаччо? Невже не чули? Як же це може бути! У нас на Корсиці усе від мала до велика знають падре Бонифаччо, який він розумний, який учений, який увічливий.

А про доброту його можна розповідати з ранку до вечора. Варто довідатися

Нашому падре, що хто-небудь потрапив у лихо, він нічого не пошкодує, щоб допомогти нещасному. Не грішми, звичайно, ні, падре Бонифаччо найбільше на світі не любить розв'язувати свій гаманець. Зате у нього для кожного є у запасі мудра рада, благочестиве наставляння. Повз жебрака падре Бонифаччо ніколи-не пройде, не сказавши ласкавого слова. Якщо потрібно, устане серед ночі й у будь-яку погоду потягнеться по горах, щоб напутствовать умираючого й одержати за це пари флоринів.

Тільки один зовсім маленький недолік і був у нашого падре Бонифаччо. Він без пам'яті любив свої пряжки. Так, так, не дивуйтеся, дві прекрасні срібні пряжки, які він незмінно носив на туфлях. Коли туфлі зношувалися, він перешивав свою коштовність на нову пару. У кишені сутани у нього лежала невелика сукнина, щоб протирати улюблені пряжки, тільки-но їх припорошить пил або забризкає бруд. Та тому пряжки у падре Бонифаччо завжди сіяли так, що очам дивитися приємно.

Через ці-те пряжок і вийшла вся історія. чи Бачите, Скамбарону. Втім, якщо вже ви не чули про падре Бонифаччо, те про Скамбарону ви, звичайно, і поняття не маєте. Тим більше, що й кликали його не Скамбарону. Прийде й отут почати один по одному.

Скамбарону - це попросту старий черевик. А у нас на Корсиці так прозивають тих, у кого нічого ні, крім потоптаних рваних черевиків. У Скамбарону, про який мова йде, була, щоправда, дружина й купа дітей, ну так адже це не майно.

Ось цей самий Скамбарону й поласився на пряжки падре Бонифаччо, які той беріг пущі ока свого. Та як тільки у цього ледаря вистачило совісті! Адже наш падре зробив йому так багато добра. Приміром, позаминулою зимою у Скамбарону здох мул. Із превеликим терпінням падре Бонифаччо вмовляв його не віддаватися нечестивому розпачу, бути покірним і не нарікати. Та ви думаєте, це допомогло? Анітрошки. Послухали б ви, якими прокляттями сипав Скамбарону, тягаючи хмиз на своїй спині замість мула. А сідаючи відпочити, він міркував про те, що срібні пряжки ушанованого наставника коштують не менше, чим гарний мул. Однак падре Бонифаччо не поспішав заради сімейства Скамбарону розставатися зі своїми пряжками. Та Скамбарону розв'язав, що йому слід подбати про цей самому. Як же бути? Украсти пряжки? Але Скамбарону зовсім не збирався через якісь там пряжки до кінця днів своїх ходити з нечистою совістю. Треба заволодіти ними так, щоб жодна людина, навіть сам падре, не міг назвати Скамбарону злодієм. Довго він ламав голову й, нарешті, придумав. Одного разу, рано ранком, коли всі добрі люди ще солодко спали, Скамбарону прийнявся бити у двері будинку падре Бонифаччо. На стукіт вибігла заспана служниця. Побачивши Скамбарону, вона вилаяла його й прагла було захлопнути перед його носом двері, але куди там! Скамбарону підняв такий лемент, що падре, що спокійно почивав у своїй постелі, прокинувся й велів його впустити.

- Падре Бонифаччо, - заговорив Скамбарону, тільки-но переступивши поріг спальні, - я б ніколи не насмілився по-турбувати вас так рано, але мені приснився дивний сон, і я скоріше побіг до вас.

- Не коштувало поспішати, - хмуро помітив падре, - свій сон ти встигнув би розповісти й пізніше. Можу собі представити, яку погань бачить ночами такий грішник, як ти!

- Ах, святий батько, так адже я бачив вас. Ну просто зовсім як живого. Навколо вашої голови світилося сяйво, а за плечима трепихались два крила, начебто курячі, тільки побільше. Та так ви смутно на мене подивилися, що я заплакав, прокинувся й побіг до вас.

Скамбарону знав, що сказати. Усякому лестно почути про себе таке, і серце падре Бонифаччо розтопилося, як віск від жаркого полум'я.

- Підійди ближче, син мій, - сказав він розчуленим голосом. - Сон твій віщий і означає, що гріхи переповнили тебе, як тісто, про який забула недбайлива господарка, переповняє діжу. Покайся, покайся, син мій! Скамбарону тільки цього й треба було. Він моторно став на коліна у самої постелі падре Бонифаччо й, смиренно вилучивши ока, щоб ліпше бачити пряжки, - туфлі-те стояли під ліжком! - почав свою сповідь.

- Е, святий батько, гріхів у мене так багато, що не знаю, із чого й почати.

- Починай з найбільших, - порадив падре.

- Ну, добре. З тиждень тому вивела у мене голубка пари голублять. Не пройшло й дня, як ваша кішечка задерла одного голубенка. Отут я, превеликий грішник, замість того, щоб віддати їй другого голубенка, піймав цю гадину за хвіст так так настьобав, що вона цілий рік на голубів і дивитися не захоче.

- Ах, син мій, - докірливо сказав падре, - ти не тільки згрішив, скривдивши безневинний утвір, але грішиш і зараз, тому що мова твій вимовив лайок.

- Ось, ось, - підхопив Скамбарону, - я ще й не те говорю. Не далі як п'ять хвилин тому назад я обізвав вашу ушановану служницю старою перечницею.

- Ай, як недобре син мій, - застогнав падре й звів ока до стелі.

У цю саму мить Скамбарону одним ривком віддер пряжки з туфель падре Бонифаччо й поклав їх у кишеню.

- Ну, з великими гріхами начебто покінчене, - полегшено зітхнув

Він - Перейдемо до дрібних. Зовсім недавно я украв у однієї доброї людини

Пари срібних пряжок.

Падре навіть привскочил у постелі.

- Як, син мій, і це ти називаєш дрібним гріхом! - закричав він у жаху, представивши, що було б з ним самим, якщо б пряжки украли у нього. - Та вони не пропалили тобі кишеня, нечестивець?!

- Поки не пропалили, - відповів Скамбарону, - але палять жахливо. Не чи поберете ви їх у мене, святий батько?

- Що ти, що ти! Так я ніколи у житті не доторкнуся до них. Сьогодні ж віддай їхньому законному власникові.

- Не знаю, як і бути, падре Бонифаччо, - відповідав Скамбарону, почухуючи потилицю. - Я, чи бачите, уже намагався це зробити. Так хазяїн їх не бере.

Ця справу інше, - розсудив падре, - що ж ти раніше не сказав? У такому випадку можеш уважати що пряжки ти не украв, а просто одержав у подарунок - Спасибі вам, падре, - сказав, піднімаючись із колін Скамбарону. - Ви полегшили мені душу! Вона тепер вільна від гріхів і порожня, немов бурдюк, з якого випито усе вино до краплі.

- Тоді йди з миром, син мій, - благословив його падре Бонифаччо. Скамбарону пішов дуже задоволений. А чи був задоволений наш падре, коли став одягатися, судите самі.

Зараз ви читаєте казку Пряжки падре Бонифаччо