Приїхав якось у Мессіну багатій. Він був так багатий, що й сам доладно не знав, скільки у нього багатства. Пішов він прогулятися на берег озера Гандзирри й замилувався його красою. А, у багатіїв така звичка - уже якщо їм що-небудь сподобається, вони неодмінно захочуть купити. Став багатій запитувати:
- Чиє це озеро?
- Королівське, - відповідають йому. Багатій пішов до короля.
- Ваша величність, не чи продасте ви мені озеро?
- Тому не продати! - сказав король. - Якщо зійдемося у ціні, продам.
- Яка ж буде ціна?
- Так я поберу недорого. Устеліть дно Гандзирри золотими монетами. А потім поділимося - монети мені, озеро вам.
- Іде! - викликнув багатій.
Побачивши, як легко погодився покупець, король злякався, що продешевив. Тому він поспішно додав:
- Але я сказав ще не усе. Монети повинні стояти ребром.
- Ні, ваша королівська величність, це занадто дорого. Нехай монети лежать плиском.
- Ребром! - затявся король.
- Плиском! - затявся багатій.
Так у цей вечір вони й не зійшлися у ціні. Але ранком багатій побачив схід сонця над озером Гандзирри й прямісінько побіг до короля.
- Е, ваша королівська величність, пускай буде по-вашому.
А ще через день багатій почав возити монети. Караван у сто мулів, кожний із двома переметними сумками на спині, приходив ранком і йшов увечері рівно двадцять днів. На березі озера виросли золоті гори. Потім монети стали укладати на дно.
Король сам стежив, щоб їх ставили руба, щільно одна до іншої.
Золоті гори швидко танули, а дно озера Гандзирри сіяло тепер, як луска золотої рибки.
Та ось у останній день, у останню годину, у останню хвилину, коли багатій уже вважав озеро своїм, виявилося, що не вистачило однієї- єдиної монетки.
- Ну, так це неважливо, - сказав багатій. - Що там один золотий!
- Тобто як це неважливо! - викликнув король.
Ви що ж, думаєте, що я віддам таке чудове озеро даром? Подавайте зараз же монету!
А по правді говорячи, у багатія від його багатства рівно нічого не залишилося. Однак зізнаватися королеві він не праг.
- Не стану я ганяти цілий караван мулів через однієї монети, - сказав він. - Якщо ви так наполягаєте, позичите мені цю відсутню монету. Тепер уже прийде відкрити всю правду до кінця. У короля теж не було
Ні однієї золотої монети. Бенкети так маскаради, так багаті подарунки придворним дамам спустошили скарбницю. Королівська скарбниця була порожня, як великий барабан. Але король-те тим більше не міг у цьому зізнатися. Та він сказав:
- Я король, а не який-небудь брудний міняла, щоб позичати. Коли немає грошей, не купують озеро Гандзирри!
Багатій дуже розсердився.
- Ну, раз так, - крикнув він, - те мені й не потрібно ваше озеро Гандзирри. За таку ціну я, мабуть, куплю собі невелике море.
Та багатій велів витягтися із дна монети й занурити їх назад на мулів. Так у них нічого й не вийшло.
Чи Купив багатій собі море, - невідомо. А ось король до самої смерті
Жалував, що у нього у скарбниці не було однієї-єдиної золотої монети. Тільки
Подумати, адже він міг стати багатим королем!