Жили-Минулого чоловік і дружина, дуже важливі вельможі. Хотілося їм мати сина, але сина як на гріх усе не було й не було. Одного разу вельможа зустрів на вулиці чарівника:
- Синьйор чарівник, як нам бути? Уже так ми прагнемо сина! Чарівник простягнув йому яблуко й сказав:
- Дай це яблуко своїй дружині, і рівно через дев'ять місяців у неї народиться чудесний хлопчик.
Чоловік вернувся додому й віддав яблуко дружині.
- З'їж це яблуко, і у нас буде прекрасний хлопчик. Так сказав чарівник.
Дружина обрадувалася, негайно покликала служницю й наказала очистити яблуко.
Та очистила, а шкірку побрала собі й потім з'їла сама.
У той самий день у знатної дами й у служниці народилося по сині: у служниці - рум'яний, як яблучна шкірка, а у дами - білолиций, як очищене яблуко. Вельможа любив Яблуко й Шкірку, немов обоє минулого його синами.
Хлопчики разом росли, разом ходили у школу й любили один одного, як рідні брати.
Час ішов, і Яблуко зі Шкіркою стали дорослими.
Якось вони почули, що у одного чарівника є дочка, прекрасна, як сонце, але побачити її неможливо: вона ніколи не виходить із будинку й навіть не визирає у віконце.
Яблуко й Шкірка веліли відлити із бронзи великого коня, порожнього усередині, і сховалися у ньому, захопивши трубу й скрипку.
У ногах коня були коліщата. Юнака стали вертіти їх зсередини й поїхали до палацу чарівника. Наблизившись, вони заграли на трубі й на скрипці. Чарівник побачив у вікно музичного бронзового коня й впустив його у палац потішити свою дочку. А їй чудесний кінь і правда дуже сподобався. Але ледь дівчина залишилася одна, як з коня вискочили Яблуко й Шкірка. Вона було злякалася юнаків, але Яблуко й Шкірка її заспокоїли:
- Не лякайтеся. Ми прийшли помилуватися вашою красою! Якщо ви нам накажете, ми зараз же підемо. Але якщо наша музика вам по душі, ми залишимося й пограємо ще. Потім ми сховаємося у коня, і ніхто не довідається, що тут хтось був.
Яблуко зі Шкіркою довго розважали дочка чарівника, а вона не прагла їх відпускати.
- Йдемте з нами! Станьте моєю дружиною! - вирвалося у Яблука. Дівчина погодилася; усі троє сховалися у чудесному коні й - вибачай замок чарівника!
Старий чарівник покликав дочку, але вона не відгукнулася. Він став шукати її - ніде немає. Та воротар нічого не знав... Тоді чарівник зрозумів, що його обдурили, і страшно розсердився. Він вибіг на балкон і прокричав вслід утікачці три прокльони:
- Нехай моєї дочки зустрінуться три коні: сива, гніда й ворона! Нехай їй сподобається сивий кінь, у цьому коні вона знайде свою погибель!
- Нехай їй зустрінуться три щенята - білий, рудий і чорний! Нехай їй сподобається чорний - вона побере його на руки, і її осягнеться смерть!
- Нехай вона вмре у першу шлюбну ніч, коли у її спальню вповзе величезна змія!
У цей час під балконом проходили три баби, три феї, і усе чули. Утомилися феї з дороги й розв'язали загорнути на постоялий двір. Увійшли вони туди, і говорить одна:
- Отож де дочка чарівника! Знай вона про три прокльонах, які кинув їй вслід батько, не спала б вона так солодко.
А дочка чарівника, Яблуко й Шкірка тим часом спокійно спали відразу на крамниці. Але тільки Шкірка спав не зовсім міцно: чи те сон не йшов до нього, чи те він знав, що у таких випадках краще спати тільки одним оком. Так чи інакше, він чув, як одна фея сказала:
- Чарівник прокляв дочку й побажав їй зустрічі із трьома кіньми - сивою, гнідою й вороною. Вона підхопиться на сиву, і та погубить її.
- Але, - заперечила інша, - якщо хто-небудь встигне відрубати цього коня голову, нічого не трапиться.
- А хто довідається про пророкування чарівника й розповість іншій людині, - перетвориться у мармурову статую.
- Маг побажав їй зустрічі із трьома щенятами - білим, рудим і чорним, - продовжувала перша фея.- Чорне щеняти дочка чарівника побере на руки. Та її осягнеться смерть.
- Але, - заперечила друга, - якщо хто-небудь встигне відрубати щеняті голову - нічого не трапиться.
- А той, хто довідається про ці пророкування й розповість іншій людині, - перетвориться у мармурову статую.
- Та ще він сказав, що у першу шлюбну ніч у спальню вповзе величезна змія, і дочка чарівника вмре.
- Але якщо хто-небудь відрубає змії голову - нічого не трапиться.
- А той, хто довідається про це й розповість іншій людині, - перетвориться у мармурову статую.
Так Шкірка довідався три страшні таємниці й нікому не міг розкрити їх, а то звернувся б у камінь.
Наступного дня юнака й дочка чарівника прибутки на поштову станцію, а там уже чекали три коні - сива, гніда й ворона. Їх вислав батько Яблука. Дівчина відразу підхопилася на сиву. Але Шкірка вихопив меч і відрубав коня голову.
- Ти збожеволів! Навіщо ти це зробив?
- Вибачите, але мені не можна про це говорити.
- Яблуко, у Шкірки жорстоке серце. Я не поїду з ним далі.
Але Шкірка сказав, що й сам не знає, навіщо відрубав коня голову. Так, щось знайшло на нього. Та дочка чарівника вибачила його. Подорожани під'їхали до будинку, і назустріч їх вибігли три щенята: білий, рудий і чорний. Дівчині
Захотілося побрати на руки чорного, але Шкірка вихопив меч і відрубав йому голову.
- Негайно вбирайся ладь, жорстокий ти людей! - закричала вона.
У цей час підійшли батьки Яблука й з більшою привітністю зустріли сина і його наречену. Та коли вони довідалися про її сварку зі Шкіркою, так гаряче стали просити за нього, що дівчина знову усе вибачила й помирилася з ним. Під час бенкету усе веселилися - один тільки Шкірка сидів осторонь від святкового стола. Він був стурбований і замислений. Але ніхто так і не довідався, тому він засмучується.
- Так немає! Нічого не трапилося, - відповідав він усім, і раніше всіх відправився спати. Але замість своєї кімнати він пішов у спальню молодих і сховався там під ліжком.
Незабаром молоді лягли у постіль і заснули. Але Шкірка не спав і раптом чує, що розбилося скло. Бачить - через вікно вповзає величезна змія. Ударом меча Шкірка відітнув їй голову. Шум розбудив наречену. Вона бачить Шкірку перед ліжком з оголеним мечем, а змія тим часом зникла.
- Убивця! Вистачайте його! Шкірка прагне нас убити! Двічі я вибачала його, але цього разу він заплатить своїм життям.
Шкірку схопили й кинули у темницю, а через три дні повели на шибеницю.
- Нема чого робити... Однаково вмирати, - сказав Шкірка й попросив виконати його останнє бажання. Праг він перед смертю сказати кілька слів дружині Яблука.
- Помніть, - почав Шкірка, - як ми зупинилися на постоялому дворі?
- Так, пам'ятаю, - відповіла дружина Яблука.
- Коли обоє ви спали, увійшли три феї. Від однієї я почув, що чарівник кинув вслід своїй дочці три прокльони. Він передбачив вам зустріну із трьома кіньми, і сива, якби ви на неї сіли, погубила б вас. Але інша фея сказала, що треба відрубати коня голову - тоді нічого не трапиться. А третя фея
Сказала, що якщо хто-небудь довідається про пророкування чарівника й передасть іншій людині - перетвориться у мармурову статую. При цих словах у нещасного Шкірки скам'яніли ноги.
- Досить, досить, - закричала молода жінка. Вона усе зрозуміла. Нічого мені більше не розповідай!
- Однаково вмирати! - заперечив Шкірка.- Так знайте ж усе. Три феї сказали, що ви зустрінете трьох щенят.- Та він розповів про друге пророкування чарівника й скам'янів до шиї.
- Я усе зрозуміла! Бідний Шкірка, вибач мене! Не говори більше ні слова, - благала молода жінка.
Але він голосом, що слабшає, тому що й шия у нього скам'яніла, і щелепи стали перетворюватися у мармур, розповів про останній жахливий проклін чарівника - про змія.
- Але... хто про це розповість... перетвориться у мармурову статую, - і замовчав, скам'янівши з голови до ніг.
- Що я накоїла, - у отчаянье плакала дружина Яблука.- Тепер ця вірна душа приречена... Але, може бути?.. Так, тільки мій батько врятує його! Побрала вона папір, перо й чорнило й написала лист, де благала батька відвідати її.
Чарівник любив своє дитя найбільше на світі. Він відразу сіл у карету й щодуху помчався до дочки.
- Батько, дорогою, - сказала дочка, обіймаючи чарівника.- Прошу тебе про
Милості! Бачиш цього бідного мармурового юнака? Він урятував мене від трьох твоїх проклять і звернувся у камінь. Оживи його!
- Заради моєї любові до дочки, - зітхнув чарівник, - я вибачаю його.- Вийняв
Він з кишені пухирець бальзаму, закропив мармурову статую, і Шкірка ожив, став рум'яним і здоровішим, як колись, і його врочисто, з музикою й співом повели додому. Та народ вітав його:
- Так здраствує Шкірка! Так здраствує Шкірка!