Якось один селянин обробляв у своєму винограднику землю, і раптом його мотика дзвякнула про щось тверде. Нагнувся він - лежить гарна ступка.
Підняв її, обтер полою й бачить, що вся вона із чистого золота.
- Так це ступка гідна самого короля! - викликнув селянин.
Віднесу-но я її у палац, може мені що за це й перепаде.
Удома селянина чекала його дочка Катерина; показав він їй ступку й сказав, що прагне віднести у палац.
- Дуже гарна ступка, - проговорила Катерина, - нічого не скажеш. Але, якщо ви її понесете королеві, він причепиться, що тут чогось не вистачає. Та вам же буде погано.
- Чого ж тут не вистачає? Ні до чого отут причепитися навіть королеві. Чого ти мелеш, басурманка?
Та Катерина відповіла:
- Ось що він скаже:
Гарна ступка, більша.
А ось де пест, мужик, ти не знаєш?
Селянин знизав плечима.
- Прямо так і скаже? Дурненька, він адже поумнее тебе.
Побрав він ступку під мишку й відправився у королівський палац. Спочатку варта не прагла пускати селянина, але він сказав, що несе королеві чудесний подарунок, і його провели у королівські Спокої.
- Ваша величність, - проговорив селянин.- Цю важку золоту ступку
Я знайшов у своєму винограднику й подумав, що місце їй тільки у королівському палаці. Ось я й приніс її у подарунок вашій королівській величності, якщо ви, звичайно, соблаговолите прийняти її.
Король побрав ступку й став вертіти так розглядати її з усіх боків. Потім покачав головою й говорить:
Гарна ступка, більша. А ось де пест, ти не знаєш?
Усі як говорила Катерина, тільки король не сказав слово "мужик",
Тому що була людей утворена. Та селянин не стримався, щоб не викликнути:
- Вона вгадала! Вона вгадала!
- Хто й що вгадав? - запитав король.
- Вибачите, - вибачився селянин, - моя дочка. Вона вгадала, що ваша величність мені так і скаже, а я не вірив.
Тоді король помітив:
- Ваша дочка, напевно, більша розумниця. Давайте перевіримо її здатності. Ось нате цей льон і передайте їй, нехай вона витче для моїх воїнів сорочки, так скоріше.
Спантеличив селянина такий наказ, але ж наказ-те був королівський. Побрав він протягнені пасми льна, поклонився його величності й пішов додому. А ступка залишилася у короля, і той не дав за неї селянинові жодного сольдо.
- Дочка моя, - сказав селянин Катерине, - ти викликала на свою голову велике нещастя, - і передав їй наказ короля.
- Нічого страшного, - відповіла Катерина. Побрала льон і ну його тріпати.
Усе знають, що навіть у добре прочесаному льне завжди є багаття. Та ось три багаття випали з льна на землю. Вони були так малі, що їх ледь було видне. Підібрала Катерина багаттю й говорить батькові:
- Ідіть до короля, передайте йому ці три багаття й скажіть, що я виготовлю полотно для сорочок, але у мене немає ткацького верстата, нехай він зробить мені його із цієї ось багаття, тоді я виконаю усе, що король побажає.
Страшно було йти селянинові до короля, але Катерина так його просила, що він нарешті вирішився.
Захотілося королеві побачити хитру Катерину й говорить він селянинові:
- Молодчина ваша дочка! Надішліть її до мене у палац, я із задоволенням поговорю з нею. Так передайте, щоб прийшла вона до мене не гола й не одягнена, не голодна й не сита, не днем і не вночі, не пішки й не верхи. Якщо вона не виконає мого бажання, не зносити вам своїх голів.
Вернувся селянин додому ні живий ні мертвий. А дочка говорить як ні у чому не бувало:
- Батько, я всі вже знаю. Зробити це дуже просто, тільки дістаньте мені невід.
Ранком Катерина піднялася до світанку, накинула на себе невід (і стала не голої й не одягненої), з'їла один біб (і стала не сита й не голодна), побрала козу, села на неї - одна нога землі стосується, а інша зависла у повітрі (не пішки, не верхи), і у такому виді на світанку (ні днем, ні вночі) прибула у палац короля. Стражники прийняли її за божевільну й не прагли було впускати, але коли довідалися, що Катерина виконує наказ короля, проводили її до його величності.
- Ваша величність, ви наказали мені з'явитися, ось вона я. Король не міг стриматися від сміху й говорить:
- Ну й Катерина! Ось така дівчина мені й потрібна. Прагну я на тобі одружитися й зробити тебе королевою. Але за умови, що ти ніколи не будеш втручатися у мої справи (король розумів, що Катерина розуміла більше його). Розповіла Катерина усе це батькові, він і говорить.
- Якщо король насправді прагне на тобі одружитися, так нема чого думати так ворожити. Тільки надходь розумно так не забудь, що його величність сьогодні скажуть одне, а завтра інше (королі непостійні у своїх бажаннях).
Про всякий випадок залиши свій домотканий одяг, я повішу її тут на цвяху, відвертаєш додому, так буде у що переодягтися. Катерина була на сьомому небі від радості. Через кілька днів зіграли весілля, і святкувало її усе королівство. У місті була тим часом ярмарок, і селяни, яким ніде було ночувати, спали прямо на вулиці, ледве не під самими королівськими вікнами. Якийсь селянин пригнав для продажу стельную корову й не знав, куди діти її на ніч. Тоді хазяїн готелю порадив поставити корову під навіс і прив'язати мотузкою до чужого воза. Уночі корова отелилася. Зрадів селянин і пішов за коровою з телям. Але отут з'явився власник воза й говорить:
- Корову свою бери, але теляти не торкни - він мій.
- Як твій, якщо у цю ніч отелилася моя корова?
- Ну так що, - сказав власник воза, - корова була прив'язана до воза,
А віз моя; виходить, і теля мій.- Та розгорівся між ними суперечка, від слів до справи, і ну вони дубасити один одного. На шум зібрався народ, прибігли королівські стражники, розвели сперечальників і потягли на королівський суд. Колись у цім місті був звичай, що на суді мала право висловити своє слово й дружина короля. Але тепер, коли королевою стала Катерина, король хоч не виносив вироку, вона завжди була проти. Скоро це набридло його величності, і він сказав дружині:
- Я тебе попереджав, щоб не втручалася у державні справи, відтепер я забороняю тобі показуватися у суді.
Отже, селяни стали на суді перед одним королем. Вислухавши обох селян, король виніс рішення:
- Теля належить возу.
Хазяїн корови залишився дуже незадоволений таким несправедливим розв'язком, але побоявся заявити про це королеві. Адже король сказав, що розпоряджається він, а його слово закон для всіх. Хазяїн готелю порадив скривдженому селянинові піти до королеви - вуж вона-те допоможе йому.
Та селянин відправився у королівський палац, підійшов до слуги й запитує:
- Добра людина, скажи, чи не можна мені поговорити з королевою?
- Не можна, - відповів слуга.- Король заборонив королеві ухвалювати людей. Тоді селянин став ходити під огорожею королівського саду. Побачив він королеву, перестрибнув огорожу й у сльозах розповів їй про несправедливість її чоловіка. Та королева відповіла:
- Ось моя рада. Завтра король їде на полювання. Там, де він буде полювати, є озеро, зараз воно пересохнуло, і у ньому немає ні краплі води. Зроби так: переодягнися рибалкою, побери невід і роби вигляд, що ловиш рибу. Побачить це король, спочатку розсміється, а потім запитає, як можна ловити рибу там, де немає води. Тоді відповідай йому: "Ваша величність, якщо віз може телитися, то чому не можна ловити рибу на суші".
На наступний ранок одягся селянин у рибальський одяг, побрав невід і пішов на озеро, де не було ні краплі води. Сів на березі, закинув мережу й ну її тягти, немов там риба. З'явився отут король зі своєю свитою. Побачив він селянина, розсміявся й запитав, не чи зійшов той з розуму. А селянин відповів королеві так, як йому радила королева. Почувши таку відповідь, король викликнув:
- Добра людина, це борошно не із твого мішка. Напевно ти був у королеви.
Селянин промовчав, а король переглянув вирок і велів віддати селянинові теляти, потім покликав Катерину й говорить:
- Ти порушила моя заборона й втрутилася у мої справи. Отож, побери собі у палаці те, що тобі дорожче всього, сьогодні ж увечері йди до батька й продовжуй крестьянствовать.
А Катерина смиренно відповідає:
- Як буде завгодно його величності, не можу не підкоритися. Але прошу тільки про одне: чи не можна мені піти завтра. Сьогодні це було б занадто соромно й для вас і для мене - у народі підуть кривотолки.
Тоді король говорить:
- Ну так уже й бути. Повечеряємо востаннє разом, а завтра ранком іди.
Що ж зробила хитра Катерина? Вона наказала кухарям, щоб ті приготували смажене м'ясо, шинку й іншу їжу, яка не тільки викликає спрагу, але й обважнює, і принесли до стола з королівських льохів найкращі вина. За вечерею король наївся до відвалу, а Катерина усе підливала й підливала йому провина. Спочатку у короля скаламутилися очі, потім він почав сопіти й, нарешті, захріп, як кабанів, прямо на троні. Тоді Катерина сказала слугам:
- Беріть трон разом з королем і ступайте за мною. Та про це мовчок. Далеко за північ Катерина підійшла до будинку батька.
- Батько, відкрийте, це я, - покликала вона. Старий селянин, почувши голос своєї дочки, негайно ж підхопився:
- Що це ти так пізно? Я адже тобі говорив! Та добре зробив, що зберіг твій старий одяг. Вона ось отут, у твоїй кімнаті, висить на гачку.
- Відкривайте, так скоріше! - закричала Катерина.- Вистачить розмовляти.
Селянин відкрив двері й бачить, слуги несуть трон, а на троні - сплячий король. Катерина веліла внести його у кімнату, роздягнути й укласти у свою постіль. Потім відпустила слуг і лягла поруч із королем. Опівночі король прокинувся: йому здалося, що матрац не такий м'який, як завжди, і простирадла не такі ніжні. Заворочався він, почуває, поруч із ним дружина. Король і говорить їй:
- Катерина, хіба не говорив я тобі, щоб ти відправлялася додому?
- Так, ваша величність, - відповідає та, - але день ще не настав. Спите спокійно.
Та король заснув, а рано ранком його розбудив рева осла, бекання овець і промінь сонця, проникший крізь дах. Та спросоння не довідається він королівських палат. Запитує дружину:
- Катерина, де це ми? А вона відповідає:
- Ви ж мені сказали, ваша величність, щоб я верталася до себе додому й захопила те, що мені дорожче всього? Я так і зробила, я побрала із собою ваша величність.
Король розсміявся й помирився з Катериной. Повернулися вони у палац і живуть там донині. З тих пір король більше ніколи не з'являвся у суді без дружини.