У одного бідняка вмерла дружина й залишила йому гарненьку дочку по імені Розина. Бідняк з ранку до ночі працював, а доглядати за дівчинкою було нікому. Ось він і розв'язав знову одружитися. Друга дружина теж народила йому дочку, і назвали її Ассунтой. Була вона поганулею й кепської вдачі. Дівчинки разом росли, разом ходили у школу, але щораз Ассунта верталася додому злая-презлая.
- Мама, - говорила вона, - не прагну я більше ходити з Розиной! Хто нас не зустріне, всяк тільки її й хвалить: і гарна вона, і привітна, а мені говорять, що я бука й чорна, як головешка.
Мати душі у Ассунте не сподівалася. Бачить, що вона від заздрості ледве не лопається, і запитує одного разу:
- Ну як же мені допомогти твоєму горю?
- Пошліть Розину пащі корів, - відповідає Ассунта.- Та велите їй спрясти моток прядив'яної кудели. А якщо повернеться вона додому без пряжі так з голодними коровами, надавайте їй стукалок. Сьогодні стукалки, завтра стукалки - отак вона жваво подурнеет, і привітність із неї злетить.
Мати поступилася капризам дочки, покликала Розину й говорить:
- Не смій більше ходити з Ассунтой. Будеш тепер пасти корів і запасати для них траву, а ще будеш прясти у день по моткові кудели. Дивися у мене, якщо ввечері повернешся без пряжі, а корів приженеш голодними, задам тобі гарне тріпання. Моє слово тверде.
Розина від подиву й слова не могла вимовити, але мачуха вже схопилася за ціпок, і дівчині довелося скоритися.
Побрала вона прясельце, повне кудели, і погнала корів у поле. Іде й присуджує:
- Коровушки ви мої, коровушки! Як запасу я вам трави, коли мені треба прясти кудель? Хоч би хто мені допоміг!
Отут сама стара корова повернула до неї голову й говорить:
- Не засмучуйся, Розина. Іди за травою, а ми тобі кудель спрядемо й змотаємо. Ти тільки скажи:
Коровушка-Корівка, Пасма мою кудельку, Рогами допомагай, У клубок пряжу намотай!
Надвечір корови напаслись досхочу. Розина пригнала їх додому й поставила у стійло. На голові вона принесла більший оберемок трави, а у руці тримала клубок пряжі.
Як побачила це Ассунта, від злості ледве не задихнулася. Говорить вона матері:
- Завтра знову пошліть Розину корів пасти, але дайте їй два мотки кудели, а якщо вона не спряде всього, нехай покуштує ціпка.
Але й цього разу досить було Розине сказати:
Коровушка-Корівка, Пасма мою кудельку, Рогами допомагай, У клубок пряжу намотай!-і ввечері корови були ситі, трава запасена, і два мотки кудели спрядени й змотані клубки. Ассунта вся позеленіла від злості:
- Як це ти усе встигаєш зробити за один день?
- А так, - відповідає Розина.- Є адже добрі серця на світі. Мені допомагають мої коровушки.
Ассунта скоріше бігцем до матері.
- Мама, нехай завтра Розина сидить будинку й господарює, а я з коровами піду. Дайте й мені кудели.
Ось зранку Ассунта погнала пасти череда. У руці вона тримала лозину й хльостала корів що було сил. Як дійшли вони до лугу, Ассунта навила кудель на роги коровам. А корови коштують собі, не шелохнутся.
- Ви що! Прясти не прагнете?-закричала Ассунта.- Ось я вас!
Та давай хльостати їхньою лозиною пущі колишнього. Корови замотали головами й умить поплутали всю кудель. Залишився від неї кому клоччя. Неймется Ассунте. Ось і говорить вона матері одного разу ввечері:
- Мама, щось мені редьки захотілося. Нехай Розина насмикає її у сусіда у городі.
Щоб догодити дочки, мати веліла Розине піти за редькою у сусідський город.
- Так що ж це?-заблагала Розина.- Невже ви прагнете, щоб я крала? Ніколи я такого не робила! Адже якщо сусід побачить, що до нього вночі через забір лізуть, він злодія вб'є!
А Ассунте тільки того й треба. Стала вона тепер сама у будинку командувати й говорить сестрі:
- Іди, іди, не те ціпком почастую!
Побрела у темряві бідна Розина, перелізла через забір у чужий город, але замість редьки схопила ріпу. Тягне-Потягне вона ріпу, нарешті витяглася; шарить, а під нею кротяча норка, а у норці п'ять прехорошеньких маленьких кротів.
- Ой, які миленькі!-сказала Розина й стала збирати їх у фартух. Але отут ненароком упустила вона одного кротенка на землю, і він зашиб собі лапку.
- Ох, вибач мене, миленький, я адже ненавмисно, - сказала Розина.
Та стала вона кротяче сімейство пестити й гладити. Сподобалася Розина тем чотирьом кротам, що сиділи у неї у фартуху, вони й говорять:
- Мила дівчина, ти така добра й ласкава, ми прагнемо зробити тобі подарунок. Станеш ти прекрасніше всіх на світі й будеш сіяти, як сонечко. Так тому й бути.
Але кріт, що скульгавів, пробормотів:
- Яка вуж ласкава, я через неї ледве ноги не втратився! Нехай же, як тільки впаде на неї промінь сонця, перетвориться вона у змію, а людиною знову стане, тільки коли потрапить у палаючу піч.
Повернулася Розина додому, було їй і радісно й боязно. А навколо неї, хоч і ніч була, стало світле як днем-так яскраво сіяла її врода. Глянули на неї мачуха й сестра, таку прекрасну й блискаючу, як сонце, так тільки роти роззявили. Розина розповіла їм усе, що трапилося на городі.
- Немає тут моєї провини, - говорить вона.- Тільки згляньтеся треба мною, не посилайте на сонце, не те я змією стану.
З тих пір Розина виходила з будинку тільки ввечері або у похмурий день. Вона проводила увесь час у тіні у віконця, працювала й співала. А з віконця розходилося сяйво далеко-далеке.
Одного разу проїжджав повз королевич. Сяйво опромінило його, він підняв голову й побачив Розину. "Звідки така краса у селянській халупі?"- подумав королевич і ввійшов у будинок.
Так вони й познайомилися. Розина розповіла принцові свою історію, розповіла й про закляття, що нависло над її головою. Королевич і говорить:
- Будь що буде. Нема чого такій красуні залишатися у халупі. Ви станете моєю дружиною - я так розв'язав, і моє слово тверде.
Отут втрутилася мачуха:
- Ваша величність, будьте обережні, а то у лихо потрапите. Самі поміркуєте: як упаде на Розину промінь сонця, вона відразу перетвориться у змію.
- Це вже моя справа, - відповідає королевич.- Здається мені, що не любите ви
Цю дівчину. Наказую відправити її у палац. А щоб сонце не освітило її по дорозі, я надішлю закриту карету. Дивитеся, щоб усе було виконано. А тепер - щасливо залишатися!
Мачуха з Ассунтой не посміли ослухатися королевича й стали збирати Розину у дорогу. Але у душі затаїли злість.
Нарешті прикатила карета - стародавня, зовсім закрита, тільки маленьке вічко нагорі, а на зап'ятах слуга, увесь у стрічках, у капелюсі з пером і зі шпагою на перев'язі.
Розина ввійшла у карету, і мачуха села разом з нею-проводити у палац. Але колись відвела вона слугу у сторонку й говорить йому:
- Добра людина, якщо прагнеш заробити десять паоло на чай, відкрий у кареті вічок, коли сонце буде над головою.
- Добре, синьйора, - відповів слуга.- Як накажете!
Та карета покотила. А опівдні, коли сонце стояло прямо над головою, слуга, не відаючи таємниці й злого наміру, відкрив у кареті вічок, і сонячний промінь упав на голову Розини. У ту ж мить дівчина звернулася у змію й із шипеньем уползла у ліс.
Розгорнув королевич дверцята карети у воріт свого замка, а Розини там немає! Як почув він, що трапилося, заплакав, закричав і ледве не вбив мачуху. Але отут усі навперебій стали говорити йому, що така вуж, видне, доля Розини: не трапся цього нещастя тепер, воно відбулося б пізніше. Перестав королевич убиватися, але залишився смутний і безутішний. А тим часом кухарі на королівській кухні давно пекли, варили й жарили у печах, на плитах і на рожнах страви для весільного бенкету, і гості вже сиділи за столом. Довідалися вони, що наречена зникла, і розсудили так: "Раз вуж ми тут, попируем". Та слугам було велено розігріти страви. Отут з лісу принесли у'язку хмизу, і один з кухарів кинув її у палаючу піч. Раптом бачить, у у'язці-те змія! Не встигнув він її витягтися - хмиз так і спалахнув! Став кухар дивитися у піч, як згорить змія, раптом з полум'я приг на підлогу дівчина, рум'яна, як троянда, і сіяє яскравіше сонця. Кухар просто онімів, а потім як закричить:
- Сюди! Сюди! З печі дівчина вискочила! На лемент прибіг королевич, а за ним і усе)
Придворні. Довідався принц свою Розину й міцно обійняв її. Відразу відсвяткували весілля. Розина зажила щасливо, і її вже ніхто не кривдив.