У Скриде, там, де потім побудували монастир, жила людей по імені Сігурд, дружину його кликали Хельга. У них був син Грим, він виховувався у Західних Фіордах у дядька по матері. Тоді ж на хуторі Ейди жила людей по імені Індріді із дружиною Тоурой. Якось раз у Індріді згубилася корова, і пропадала вона цілих шість років. Одного разу, збираючи у горах своїх овець, Сігурд знайшов цю корову у одній затишній долині. З нею було шість биків, яких вона принесла за цей час. Сігурд їх усіх пригнав до себе. Через якийсь час Індріді з Ейди прийшов до Сігурду й став торгувати цих биків, не всіх, а двох або трьох, але Сігурд відмовився їх продавати. Тоді Індріді заявив, що раз бики без дозволу пасуться на його землі, виходить, вони належать йому. На весняному тинге серед інших розбирався й цей позов.
Сігурд відкрито висловив Індріді, що позов піднятий несправедливо. Індріді розсердився й там же, на тинге, убив Сігурда. Його схопили, але він запропонував за вбивство викуп, і його швидко відпустили. З тих пір Індріді став побоюватися за своє життя й завів у себе у будинку такий порядок: спати він лягав у стінки, на місці дружини, і надягав її головний убір, а її змушував лягати простоволосої й скраю. Так і йшло, поки Гриму не здійснилося шістнадцять років. Одного разу на хутір, де жив дядько Гриму, прийшла бідна жінка, і Грим дав їй дещо з речей. Господарка хутора, дружина його дядька, розсердилася й докорила Гриму тим, що батько його дотепер не відомщений. Цього докору Грим не міг знести й відразу зібрався у шлях. Дядько тепло з ним попрощався й сказав, що відтепер він повинен зватися Гримом із Західних Фіордів. Найкоротшої дорогий Грим приїхав на Схід у рідні місця й поселився у матері. Одного разу він зустрів працівника Індріді з Ейди, той гнав корову, через якої тоді вийшла сварка, і інша худоба, украдений у матері Гриму. Грим убив працівника й оголосив про вбивство.
Після цього Індріді став пущі колишнього побоюватися за своє життя. Якось раз Грим розв'язав побувати у Ейди. У будинку Індріді чоловіка сиділи у вогнища й обговорювали жінок їх округи. Один з них назвав Хельгу, мати Гриму, самою нісенітною жінкою й ще дещо додав. Почув це, Грим увірвався у будинок, схопив людину, яка паплюжила його матір, і прикінчив його, сунувши головою у казан, що висів над вогнищем, а сам утік. Але на цьому він не заспокоївся й початків рити таємний хід до будинку у Ейди від струмка, що протікав неподалік. Настало різдво. Індріді запросив на бенкет друзів і свого брата Хельги теж покликав. Увечері всі стали лягати спати. Хельги поклали у постільній ніші, на місці хазяїв, а Індріді із дружиною лягли на ліжко, що стояло поруч. У цій же кімнаті спало ще багато гостей. Грим напередодні про усе розвідав і вночі з'явився у будинок Індріді. Він обережно ввійшов у кімнату, де спали хазяї й гості, і став усіх обмацувати, щоб не вбити кого не потрібно. Коли його холодна рука торкнулася дружин Індріді, вона сказала про це чоловікові, і той, запідозривши негарне, праг підхопитися, але Грим відразу проткнув його мечем. Індріді встигнув тільки крикнути, що йому нанесли смертельну рану. Люди підхопилися й сталі ловити вбивцю, один з гостей навіть схопив Гриму. - Пусти, я теж шукаю вбивцю! - сказав йому Грим і, тільки-но той розтиснув руку, пірнув у свій таємний хід і був такий. Іти до матері, де його стали б шукати, було нерозсудливе, і він розв'язав поставити собі намет на плоскогір'я. Меж тем Хельги пригадав, що у ту ніч убивця як крізь землю провалився, і розв'язав подивитися, чи немає де ями. Так він виявив підземний хід, але самого Гриму, як уже говорилося, і сліду нема.
Незабаром одній людині з Ейди трапилося проїжджати по плоскогір'ю, де стояв намет Гриму. Грим, злякавшись, що тепер недругам стане відомо, де він ховається, погнався за цією людиною й убив його. Але залишатися після цього на плоскогір'я стало небезпечно, і він перебрався за гори до одній удові. Хельги, який жив тепер у Ейди, пускався на всякі хитрості, щоб розшукати Гриму, і зрештою пронюхав, що той живе у вдови. Удова ця була ясновидиця. Вона вміла пророкувати майбутнє й попередила Гриму, що сюди ось-ось заявиться Хельги. Вона порадила Гриму покинути країну на одному з кораблів, що приходять до мису Інгольва, а поки пожити на озері, де можна прогодуватися рибою. Усе вийшло так, як передбачила вдова. Хельги приїхав до неї й запитав, де Грим. Удова відповіла, що Грим і насправді жив у неї, але тепер виїхав, і Хельги повернувся додому ні із чим. А Грим, як йому було сказано, поїхав до озера, побудував собі хатину й став ловити рибу. Незабаром він виявив, що щоночі частина його улову пропадає, тоді він розв'язав покараулить і дізнатися, у чому справа. Уночі до хатини Гриму прийшов велетень, зв'язав рибу, звалив зв'язку на плече й пішов. Грим наздогнав його й всадив йому у спину спис, але велетень тільки прискорив крок і поспішив до себе у печеру. Там його чекала дочка. Він показав їй рану, нанесену йому Гримом із Західних Фіордів, попросив дочку поховати його у печері й умер. Дочка велетня прагла поховати батька, як він просив, але могила виявилася мала. Грим, який ішов за велетнем по п'ятах, усе бачив і чув. Увійшов він у печеру, і дочка велетня стала його корити за те, що він убив її батька. Грим, як міг, утішив її й запропонував допомогти поховати велетня. Вона погодилася, і він, зібравши всі свої сили, заштовхав велетня у могилу, засипав її й пішов додому.
Уночі велетень устав з могили, з'явився до хатини й напав на Гриму. Грим оборонявся, і примара не здолала його. А коли розвидніло, він прийшов у печеру, викопав велетня з могили й спалив його на багатті. Поговоривши з дочкою велетня, Грим швидко поладив з нею, вони забрали усе майно, яке було у печері, перенесли його у хатину Гриму й мирно прожили там до весни. Навесні прийшов корабель і кинув якір у мису Інгольва. Грим, довідавшись про це, зібрався у далекий шлях і попрощався зі своєї Коханої. Але перш ніж вони розсталися, вона подарувала йому чарівний пояс — той, хто носив його, не міг полюбити іншу жінку. Грим покинув Ісландію й прибув у Норвегію. Там у ті часи правил конунг Харальд, син Сігурда, він побрав Гриму до себе у дружину. На різдво конунг улаштував багатий бенкет. Грим надяг пояс, подарований йому дочкою велетня, і відразу ж занудьгував по ній. Конунг помітив, що Грим невеселий, і запитав його, у чому справа. Та Грим розповів йому про дочку велетня. А навесні конунг дав Гриму корабель, щоб він поїхав у Ісландію й привіз звідти свою наречену.
Грим приплив до мису Інгольва, зійшов на берег і відправився прямо до озера Гриму, яке так називали з тих пір, як він там жив. У озера він знайшов дочку велетня, з нею був маленький хлопчик, що народився, поки він був за морем. Вона дуже обрадувалася, коли побачила Гриму, і він запропонував їй виїхати разом з ним у Норвегію. Вони забрали дитину, занурили на корабель усе своє добро й благополучне досяглися берегів Норвегії, а там дочка велетня і її син хрестилися й прийняли християнську віру. чи Довго вони прожили у Норвегії, чи немає, а тільки захотілося Гриму назавжди повернутися додому. Разом із дружиною, дочкою велетня, він покинув Норвегію й повернувся у Ісландію. На одному з островів, де жили велетні, Грим зійшов на берег і розвантажив свій корабель. Велетнів він з острова прогнав, а тих, хто не праг іти, убив і, очистивши весь острів, улаштувався там зі своєю сім'єю. Потомство у нього було велике. З тих пір цей острів називається Гримсей, або острів Гриму, і перебуває він у Ейя-Фіорді. Нащадки Гриму живуть там і понині. На цьому казці кінець.