Близько 1740-1770 років жив у Хлейдраргарде на Острівному Фіорді якийсь бонд по імені Сігурд син Бьерна. Він слил мудрою й видатною людиною.
Кажуть, що одного разу провесною він, коли був ще молодий, поїхав купувати рибу на захід до підніжжя Льодовика. Так трапилося, що він і людей, з якою він торгував, не зговорилися; через це між ними виникла сварка й бійка. Сігурд був сабоною й рішучою людиною, він перекинув супротивника через себе й наніс йому кілька ударів. Ця людина відразу піднялася на ноги, погрозив Сігурду, сказавши, що відплатить йому не пізніше чому через рік, і пішов ладь, а Сігурд разом зі своїми товаришами повернувся додому й залишився там.
У цей час у Коронному Дворі, найближчому до Хлейдраргарду хуторі, жила людей по імені Хадль на прізвисько Сабоний. Він був ясновидющим, часто бачив примар і спілкувався з ними. Розповідають, що восени, після того літа, коли Сігурд їздив за рибою, цей Хадль увечері стояв у свого сараю. Отут він побачив примари, що йде по вулиці, у вигляді дівчини. Вона була мала ростом, у червоній сорочці, ясно-коричневій спідниці до колін, у шапочці з пензликом і без куртки.
Ледь дівчина побачила Хадля, вона прагла згорнути з дороги, але він загородив їй шлях і запитав, хто вона така. Вона сказала, що її кличуть Сигга. Він запитав, звідки вона прийшла й куди йде.
Вона відповіла:
- У Хлейдраргард.
- Що ти збираєшся там робити? - запитав він.
- Убити Сігурда сина Бьерна, – сказала вона. Потім дівчина побігла своєю дорогою, так що іскри заблискали з-під її п'ят.
У той вечір Сігурд спав у своєму ліжку. Прямо над нею було вікно. Люди у спальні пабонували.
Раптово Сігурд схопився на ноги й запитав:
- Хто мене кликав?
Йому відповіли, що ніхто його не кликав. Він знову ліг у постіль, але, тільки-но заснувши, підхопився й сказав, що тепер-те його точно хтось покликав. Йому сказали, що немає. Він знову ліг, але вже не заснув.
Через якийсь час люди помітили, що він дивиться у вікно й говорить:
- А! чи Так це?
Люди побачили, що він дуже змінився у особі. Потім він вийшов через двері спальні, і люди почули, що він голосно сказав:
- Якщо тут є хто-небудь, хто шукає Сігурда сина Бьерна, те ось він! - і вказав рукою на бідного хлопчика по імені Хьяульмар, який сидів на лаві біля дверей спальні й чесав вовну.
Негайно хлопчика жбурнуло з лави на підлогу; він катався, начебто його душив хтось жахливий і невидимий. Тоді приніс Сігурд прут і почав хльостати навколо хлопчика. Тоді хлопчикові полегшало, і Сігурд знову ліг у постіль. Тіло хлопчика стало опухлим і розбитим. Таке лихо відбувалося три або чотири рази за цю ніч і зрідка із цього часу до початку зими. Хлопчик умер у одне із цих нападів, і його тіло було дуже опухлим, що й роздулися з явними чорними слідами пальців примари.
Після цього примара переслідувала Сігурда і його дітей, так само як і всіх людей із Хлейдраргарда. Ясновидющі люди часто бачили цю дівчину, яку прозвали Скоттой із Хлейдраргарда і яку пізнавали по її шапочці з пензликом. Звичайно її бачили на якій-небудь балці, найчастіше у передній. Говорять, там вона якось здерла шкіру з кота.
Сігурд увесь час захищав себе, але вона помалу вбила його худобу й худоба на сусідньому хуторі. Гаси були роздерт, що почорніли й зовсім неїстівними. Їй приписували смерть однієї людини, Сігурда з Мису, гарного бонда; у нього почалися судороги, і він від них умер.
Коли зухвалість її підсилилася, а страх людей виріс, положення стало тяжким, але трапилася удача. Люди розповідали, що у прихід прийшов якийсь жебрак з-під Льодовика, якого усе називали Льодовиковим Петуром. Він був досить знаючий у чаклунстві, і завжди був обережний у цім мистецтві.
Сігурд із Хлейдраргарда був привітний і послужливий, добре прийняв Петура й розповів йому про те, що він не повинен залишатися у його приході, тому що сюди було прислане приведення, яке заподіяло багато шкоди як Сігурду, так і іншим, і напевно зрештою доведе його до смерті.
Петур сказав, що допоможе йому позбутися цієї погані, однією ніччю відправився ладь, побравши із собою примари, і скував його під більшим і міцним каменем на тому місці між Гнівною Рікою й Валльни у окрузі Брудного Хутора, що називається Тепле Пасовище. Довгий час примара не могла заподіювати шкода, але ночами часто чувся його виття, і ніхто з людей не гуляв там поблизу, тому що у них псувався настрій, кружлялася голова й навіть у ясний день вони могли збитися зі шляху.
У 1806-1810 роках священик із Брудного Хутора, якого кликали преподобний Сігурд і який усе ще живий, побудував неподалік від цього місця вівчарську хатину, тому що тут було гарне пасовище. У першу ж ніч, коли у цьому будинку поселилися, була вбито одна вівця, а пізніше – інші. Люди довідалися ті ж самі сліди на тушах овець, що раніше залишало примару, і дійшли висновку, що його окови почали слабшати. Поступово вівці почали боліти й умирати по всьому Острівному Фіорду, це був мор, але довгий час люди помилково вірили, що причиною цьому була примара.