За давніх часів на горі Блауфьядль жила скесса по імені Краука. Сліди її печери видні й понині, але розташована ця печера так високо, що люди туди ніколи не піднімаються. Краука заподіювала багато шкоди жителям Миватнсвейта, вона нападала на худобу, крала овець і навіть убивала людей.
Про неї говорили, що вона небайдужа до чоловіків і дуже тяготиться своїм самотнім життям. Траплялося, Краука викрадала із селища чоловіків і тримала їх у себе, однак нікому з них вона не довелася по серцю, і вони норовили втекти від неї й скоріше готові були загинути, чим відповісти на її домагання.
Якось раз Краука викрала пастуха з хутора Бальдурсхейм, кликали його Йоун. Притягла Краука Йоуна до себе у печеру й давай його пригощати всякою їжею, а він — тільки ніс відвертає. Уже вона й так і сяк намагалася догодити йому, так усе даремно. Нарешті пастух сказав, що не ладь поласувати дванадцятирічною акулою. Поворожила Краука, довідалася, що така акула є тільки у Сиглунесе, і розв'язала будь-що-будь роздобути для пастуха ці ласощі. Залишила вона його у печері одного, а сама пустилася у шлях. Пройшла вона небагато, і раптом їй захотілося перевірити, не чи втік пастух. Повернулася Краука додому й знайшла пастуха там, де залишила. Вона знову відправилася у шлях. Ішла, ішла й знову засумнівалася: а що, якщо пастух утік. Повернулася вона у печеру, бачить: сидить пастух, де сидів. Втретє Краука пустилася у шлях і більше вже ні у чому не сумнівалася. Про її похід нічого не говориться, крім того, що вона роздобула акулячого м'яса й тим же шляхом побігла додому.
А пастух виждав, щоб Краука пішла подалі, підхопився й кинувся навтьоки. Побачила Краука, що його й сліду нема, і пустилася у погоню. Біжить пастух, а у нього за спиною камені гуркочуть — ось-ось наздожене його Краука.
- Постій, Йоун! - кричить вона. - Ось тобі акуляче м'ясо! Воно пролежало у землі дванадцять років і ще одну зиму!
Не озивається пастух, біжить що є сили. Прибіг він на хутір, а хазяїн його у цей час працював у кузні. Вбіг Йоун у кузню й сховався за хазяїна, а Краука вже отут як отут. Вихопив хазяїн з горна розпечене залізо й велів Крауке вбиратися ладь так надалі ніколи більше не торкати його людей. Нема чого робити, довелося Крауке забратися геть. А ось чи нападала вона після цього на хазяїна Бальдурсхейма, нам нічого не відомо.
Іншим разом Краука викрала пастуха з хутора Грайнаватн. Притягла вона його до себе у печеру й давай пригощати всякою їжею. Вона-Те пригощає, а він коверзує, не їсть та й годі. Нарешті пастух говорить, що не ладь покуштувати свіжої козлятинки. Краука знала, що кози є тільки у Ахсар-Фіорді, і, хоч це було неблизьке, розв'язала роздобути для пастуха козлятини. Однак цього разу, щоб пастух не втік, вона завалила вхід у печеру більшим каменем.
Біжить Краука, квапиться, добігла вона до Льодовикової ріки й одним махом, зі скелі на скелю, перестрибнула через ріку. З тих пір люди називають це місце Стрибком Скесси. Відшукала вона у Ахсар-Фіорді хутір, де були кози, піймала там двох козлів, зв'язала рогами, перекинула через плече й тим же шляхом відправилася додому. Перестрибнула Краука через ріку й розв'язала відпочити. Козлів вона розв'язала й пустила у ущелині пастися — тепер ця ущелина називається Цапиним. Відпочивши, Краука побрала своїх козлів і пішла далі.
А про пастуха говорять, що, як тільки Краука пішла, він розв'язав вибратися з печери, але не знайшов ніякої навіть самої крихітної лазівки. Зате йому на очі попався великий і гострий ніж велетки. Схопив пастух цей ніж і давай довбати їм камінь, яким був завалений вхід у печеру. Продолбил він діру й виліз назовні, а вуж там із усіх ніг припустив додому. Так і добрався до хутора цілий і непошкоджений.
Щороку на різдво Краука влаштовувала великий бенкет. Побрала її якось досада, що немає у неї на закуску людського м'яса, і ось увечері у переддень святвечора вона відправилася у селище. Однак усі верхні хутори Миватнсвейта виявилися порожніми, їх мешканці виїхали у церкву у Скутустадир, тому що у тих місцях був звичай служити службу у ніч на святвечір. Розсердилася Краука, що даремно проходила, і теж відправилася у Скутустадир. У церкві зібралося багато народу. Підійшла Краука ближче й бачить, сидить у самих дверей мужик. Вона простягнула руку й прагла витягтися його із церкви, але він уперся й став кликати на допомогу. Мужики, що були у церкві, поспішили йому на виторг і всією скопою навалилися на Крауку. Однак вона міцно тримала мужика й нізащо б його не відпустила, якби не вивалився шматок церковної стіни. Говорять, начебто після цього вона пронеслася по повітрю, крикнувши, що діра у церковній стіні залишиться назавжди. Та слова її виявилися віщими: південна стіна у Скутустадирской церкви коштує з дірою й понині.
Краука так сабоно розлютилася на жителів Миватнсвейта, що заприсяглася помститися їм страшною помстою. На пасовищах Миватнсвейта було велике озеро. Краука прийшла туди, наламала дерев, перемішала з каменями й дерном, і у неї вийшов великий важкий плуг. Цей плуг вона протягла через увесь Миватнсвейт і проорала глибоку довгу борозну.
- Відтепер тут буде ріка! - сказала Краука й пустила туди воду. - Та доколе у Миватнсвейте живуть люди, моя ріка буде щорічно затопляти їхні лугу й ріллі. Вона так засмітить корчами й каменями ці землі, що людям прийде їх кинути.
Ця ріка й понині тече по руслу, проораному велеткою. Люди називають її рікою Крауки. Вдача у ріки підступний і злий. Вона щорічно підмиває береги й затягає косовиці піском і глиною. Багато земель там уже кинуті, вони так і лежать захаращені каменями, хмизом і корчами — усім, із чого Краука колись змайструвала свій плуг. Заросли у озера Миватн зріділи, тепер там ледь вистачає ліси для спорудження гребель на ріці Крауки, і старі знаючі люди говорять, що проклін Крауки ще довго буде тяжіти над жителями Миватнсвейта.