Розповідають, що у останні роки папства на сході Ісландії у Боргар-Фіорді на хуторі Квол жила багата подружня пара. У них було багато худоби, і вони тримали трохи працівників. Неподалік від цього хутора у горах жила скесса, люди ніколи не вважали її небезпечної.
Але ось одного разу різдвяною ніччю хазяїн Квола вийшов з будинку й не повернувся, довго його шукали, так так і не знайшли. А через рік, знову на різдво, зник і один із працівників. Його теж не знайшли, і ніхто не знав, що з ним сталося. Після цього випадку вдова з усіма домочадцями виїхала із Квола, однак вона щодня посилала туди людей годувати худобу. Навесні вдова повернулася на хутір і прожила там усе літо. На зиму вона збиралася перебратися по сусідству у Гилсаурведлир, щоб її працівникам було зручно доглядати за, що залишився у Кволе худобою й возити туди сіно. У вдови було чотири корови, одна отелилася наприкінці літа. За два дні до від'їзду із Квола вдові приснився сон. Їй снилося, начебто до неї прийшла незнайома жінка у стародавньому ісландському вбранні, на вид небагата, приязно привіталася й сказала так:
- У тебе вже отелилася одна з корів, а у мене корова отеллється тільки до різдва. Мої троє малят сидять без молока, тому прошу тебе: щодня, як станеш годувати своїх працівників, наливай і мені молока у жбанчик, який ти знайдеш на полку у себе у прикомірку. Я знаю, через два дні ти збираєшся переїхати у Гилсаурведлир, тому що боїшся залишатися отут на зиму. Це зрозуміло, адже тобі невідомо, чому зникли у ті зими твій чоловік і працівник. Але я відкрию тобі цю таємницю: велетка, що живе неподалік на горі Стадарфьядль, народила дитину. Він дуже злий і примхливий і кожне різдво вимагає людського м'яса. Ось і довелося велетці потягти спершу твого чоловіка, а потім і працівника. Нинішньою зимою вона знову кого-небудь потягне. Але якщо ти залишишся у Кволе й виконаєш моє прохання, я дам тобі гарна раду й допоможу прогнати цю погань із ваших місць.
Проговоривши це, жінка зникла, а господарка прокинулася й задумалася про свій сон. Займався день, вона встала й у прикомірку на полку знайшла дерев'яний жбанчик. Господарка наповнила його парним молоком і поставила назад на полицю. Жбанчик відразу зник, а ввечері знову з'явився на колишньому місці.
Майже до самого різдва господарка наповнювала жбанчик молоком, а у ніч на месу Торлаука їй знову приснився сон. До неї прийшла та ж жінка, приязно привіталася й сказала:
- Ти виявилася не цікавої й навіть не намагалася довідатися, хто ж стільки часу бере у тебе молоко. Але тепер я відкриюся: я — аульва й живу у пагорбі по сусідству із твоїм будинком. Ти зробила шляхетно, але більше я у твоєму молоці не бідую, моя корова вчора отелилася. Прийми ж від мене на подяку ту дрібницю, яку я поклала на полицю, де колись ставила свій жбанчик. А ще я навчу тебе, як урятуватися від неминучої загибелі. На різдво, рівно опівночі, тобі раптом захочеться вийти з будинку — не протився цьому бажанню й виходи. Надворі ти побачиш величезну потворну скессу, вона схопить тебе, перенесе через луг, перейде вбрід ріку й направиться до гори Стадарфьядль. Дай їй відійти від ріки подалі, а там скажеш: «Що це мені чується?» Вона запитає: «А що тобі чується?» Ти скажеш: «Мені чується, начебто хтось кличе: «Мама Гедливер! Мама Гедливер!» Вона здивується, тому що жодна людина не знає її імені, і скаже: « Мабуть, це моє маля!» Отут вона кине тебе на землю й помчиться додому. Поки велетка буде зайнята тобою, я небагато помучу її вилупка, але до її приходу зникну. А ти, тільки вона тебе відпустить, біжи що є сили до ріки й постарайся добратися до піщаної обмілини. Там велетка тебе наздожене й скаже: «Ось дурна вівця, не могла почекати!» — і знову потягне до себе у печеру. Нехай вона відійде подалі, а тоді скажеш, як у перший раз: «Що це мені чується?» Вона запитає: «А що тобі чується?» Ти скажеш: «Мені чується, начебто хтось кличе: «Мама Гедливер! Мама Гедливер!» «Це моє дитинча!» — скаже вона, кине тебе й побіжить до своєї печери. Отут уже ти, не втрачаючи часу, біжи прямо у церкву. Тобі треба добігти до церкви, перш ніж вона повернеться. Вона буде сабоно розгнівана, тому що її дитину я вб'ю, і повернеться вона не за тим, щоб відпустити тебе додому. А якщо у тебе не вистачить сил, я тобі допоможу.
Коли господарка прокинулася, було вже світле, вона пішла у прикомірок і знайшла на полку вузол, у ньому лежало гарне, мистецьки зшите плаття. Вона побрала плаття й сховала його у ларь. Настав святвечір, усе було тихе й спокійно. У різдвяну північ мешканці Квола вже міцно спали, не спалося тільки господарці. Раптом їй дуже захотілося вийти з будинку. Вона не стала противитися цьому бажанню й вийшла, і у ту ж хвилину величезна скесса схопила її, перемахнула з нею через луг і покрокувала вбрід через ріку. А далі було всі точнісінько, як передбачила аульва. Ось скесса кинула господарку Квола у другий раз, і та побігла до церкви. Та отут її начебто хто під руки підхопив, так їй стало легко бігти. Тільки раптом по кам'янистому схилу Стадарфьядля з гуркотом посипалися камені, і у яскравому світлі місяця господарка Квола побачила, як через балку до неї мчиться велетка. Жінку охопив такий жах, що вона неодмінно впала б, але хтось підняв її й доніс до самої церкви. Там її вштовхнули усередину й замкнули за нею двері. У церкві було багато народу, дзвонар ударив у дзвін що було сечі. Паперть затремтіла від чиєїсь важкої ходи, і люди побачили у вікні потворну скессу, яка крикнула, Почув дзвін:
- Ось дерьмо! - і повернула ладь, вибивши ногою великий шматок церковної стіни. - Щоб тобі провалитися! - злобливо додала вона.
Господарка Квола пробула у церкві всю заутреню й обідню, а після поїхала додому, і більше про неї нічого не відомо.