Якось якийсь бонд вийшов у море ловити рибу й піймав водяника. Бонд намагався по-різному розмовляти з ним, але водяник мовчав і не відповідав нічого, тільки просив бонда відпустити його назад. Але бонду цього не хотілося.
Потім бонд направився до берега й водяник був з ним. Та ось до нього підбігає його дружина й ласкаво його вітає; бонду це сподобалося. Тоді водяник засміявся.
Потім до бонда підбігає його собака й починає виляти хвостом і леститися, але бонд б'є собаку. Тоді водяник засміявся у другий раз.
Після цього бонд відправляється на свій хутір, але по шляху спотикається про купину й забивається. Бонд злиться й у нестямі від люті топче купину. Тоді водяник засміявся втретє.
Щораз, коли водяник сміявся, бонд запитував його, через що той сміється, але водяний усе мовчав і нічого не відповідав.
Бонд тримав водяника у себе цілий рік, але так і не добився від нього ні слівця. Але коли минув удвічі більший строк з того дня, як бонд вловив водяника, той попросив відвезти його до моря й відпустити назад. Бонд пообіцяв, що зробить це, якщо той скаже, чому тричі засміявся, коли він віз його до себе додому. Водяник сказав, що не зробить цього, поки бонд не відвезе його у море на те місце, де він його піймав, і не випустить його на волю.
Тоді бонд так і робить: він відвозить водяника на ту саму обмілину, де піймав його. Та коли вони добираються дотуди, водяник говорить:
- У перший раз засміявся я, тому що твоя дружина так ласкаво зустрічала тебе, тому що вона робила це фальшиво й без любові, і вона змінює тобі. У другий раз засміявся я, тому що ти побив свій собаку, який зустрічав тебе вірно й щиро. Втретє засміявся я, тому що ти розтоптав купину, але під нею були заховані гроші, а ти цього так і не довідався.
Потім водяник пірнув у воду, а бонд розкопав купину, знайшов там багато добра й розбагатів.