За давніх часів жив у Миркау один диякон, як його кликали, нам невідомо. Він був заручений з жінкою по імені Гвудрун. Вона жила на іншому березі ріки у Байисау й служила у тамтешнього пастора. У диякона був гнідий кінь із темною гривою, він завжди їздив на ній, кликали її Фахси.
Якось узимку диякон приїхав до Гвудрун, запросив її у Миркау на різдво й обіцяв сам приїхати за нею у святвечір. Поки диякон гостював у Байисау, почалася відлига й лід на ріці здувся. Диякон не зважився переправлятися по такому льоду й поскакав уздовж берега до мосту. Але тільки кінь вступив на міст, як міст обвалився, і диякон упав у ріку.
Ранком хазяїн сусіднього хутора побачив біля свого вигону чужий коня, йому здалося, начебто це Фахси диякона з Миркау. Злякався селянин і запідозрив негарне, він бачив, як диякон напередодні проїжджав повз, але не помітив, щоб він вертався назад. Селянин підійшов ближче й переконався, що це дійсно Фахси. Вона була мокра й уся тремтіла. Тоді він спустився до ріки й знайшов на березі тіло диякона. Упавши з мосту, диякон стукнувся потилицею об крижину й умер. Селянин поїхав у Миркау й повідомив про те, що трапилося,. Небіжчика привезли додому й поховали за день до святвечора.
Через відлигу паводка, що й почався, звістка про загибель диякона не дійшла до Байисау. У святвечір погода видалася тиха і ясна, вода у ріці спала, і Гвудрун раділа майбутньому святу у Миркау. Увечері вона стала наряджатися. Коли вона була вже майже готова, у двері постукали. Дівчина, що сиділа у Гвудрун, визирнула за поріг, але нікого не побачила, тому що місяць зник за хмарою. Вона повернулася й сказала, що надворі нікого немає.
- Вірно, треба мені самої вийти, — сказала Гвудрун.
Їй залишалося надягти тільки шубу, похапцем вона встигнула сунути у рукав одну руку й вийшла. У ґанку Гвудрун побачила Фахси й з нею людину, якої вона прийняла за диякона. Говорили вони один з одним чи ні, невідомо. Диякон підняв Гвудрун на коня, а потім і сам сіл поперед неї. Якийсь час вони їхали мовчачи, у темряві нічого не було видне. Ось вони переїхали через ріку й піднялися на берег, отут капелюх диякона трохи зрушився, і Гвудрун побачила голий череп — місяць саме вийшов через хмари. Диякон сказав:
- Місяць світить,
Мертвий їде;
Або ти не бачиш
Мій білий череп,
Гарун, Гарун?
Гвудрун злякалася й промовчала. Правда, деякі говорять, начебто вона підняла позаду капелюх диякона, побачила білий череп і сказала у відповідь:
- Бачу те, що є.
Під'їхали вони до воріт цвинтаря у Миркау, і диякон сказав:
- Почекай тут, Гарун, Гарун,
Відведу я Фахси, Фахси
У стайню, у стайню.
Проговорив він ці слова й виїхав, а Гвудрун залишилася на цвинтар. Там вона побачила відкриту могилу й дуже перелякалася, але, не розгубившись, схопила мотузку від дзвона й почала дзвонити. Негайно хтось позаду вцепився у неї й так сабоно смикнув за шубу, що розірвав по шву той рукав, який Гвудрун встигнула надягти. Обернувшись, Гвудрун побачила, як диякон з її шубою кинувся у відкриту могилу і його засипало землею.
Зрозуміла вона, що бачила примару диякона, хоча про його загибель їй не було відоме. Гвудрун була так налякана, що не вирішилася навіть випустити мотузку й утекти. Вона розповідала, що дзвонила без перепочинку, поки на цвинтар не збіглися всі мешканці Миркау. Переконавшись, що перед нею живі люди, Гвудрун перестала дзвонити у дзвін, вони повідали їй про смерть диякона, а вона їм — про свою поїздку.
У той же вечір, коли всі вже вляглися й збиралися погасити світло, диякон з'явився у Миркау й спробував напасти на Гвудрун, так що людям уже було не до сну. Два тижні Гвудрун не змела залишатися одна, і її стерегли щоночі. Говорять, начебто пастор сидів у неї у ногах і читав Псалтирь. Потім у Скага-Фіорді знайшли чаклуна. Він приїхав у Миркау, відшукав на вигоні великий валун, велів викопати його й підняти на горище. Увечері усе заволокло туманом, і диякон, як звичайно, з'явився на хутір. Він праг увійти у будинок, але чаклун заклинаннями заманив його до південної стіни, куди виходило горищне вікно, і зіштовхнув на нього валун. Там диякон лежить і донині. Після цього примара перестала відвідувати Миркау й Гвудрун оправилася від страху. Незабаром вона повернулася додому, але люди говорять, що вона вже ніколи не була такий, як колись.