Працівник із Західних Лежбищ, якого кликали Йоун Йоуханнессон, відправився подорожувати на Широку Затоку. Він був легко одягнений, але поки перебував у затоці, потрапив у непогоду. Він попросив бонда Торгрима Сигурдссона, який тоді жив там, позичити йому шкіряну куртку.
Він відповів, що не може позичити йому куртку, але сказав:
- Тут є пальто старого Маруса; уже однаково, де воно буде перебувати, але воно краще, чим нічого, – і запропонував йому надягти його. Цей Марус недавно вмер.
Людина побрала пальто, надяг його й повернувся до себе додому у Лежбища, а пальто наскрізь промокло. Він повісив пальто у прихожей і ліг спати.
Коли він заснув, йому привиділося, що Марус прийшов і запитав, де його пальто. Він відповів, що воно висить там на цвяху.
- Я не надходив з ним так, поки воно було моє, – сказав Марус. - Ти повинен був укритися їм.
Наступного дня була суха погода. Йоун висушив пальто й увечері укрився ім. Уночі йому приснився Марус, який сказав:
- Тепер мені подобається, як ти зробив з моїм пальто; я теж так робив.
У хатині, де спав Йоун з Лежбищ, до того, як він прийшов туди, з'являлися примари, так що нікому не вдавалося спати там, коли смеркло. Йоун не повірив у це й зупинився у цій хатині один до осені.
Однією ніччю йому приснилося, що у хатину ввійшла людей високого зросту й огляділася. Йому здалося, що він небагато злий; він став у хатині, подивився на ліжко, де спав Йоун, насупився й, побачивши, що Йоун не показує виду, пішов ладь.
На наступну ніч Йоуну приснився той же сама людина, і тепер він був більш буйний. Він пройшов у у хатині до балки, витягнувся нагору до неї, поклав руки на балку й так корчив Йоуну грізні пики, щоб злякати його. Йоун дивився на нього, але розв'язав, що не повинен його боятися.
Коли так пройшло небагато часу, примара звернулася до Йоуну й вимовив:
- Ти не злякався мене. Усі, хто були тут, боялися мене, крім тебе.
Сказавши так, він зліз із балки й покинув хатину. Йоун залишився у цій хатині, і ця людина більше йому не снився.