Якось раз у Західних Фіордах жили молодята, які дуже любили один одного. Чоловік займався рибним ловом і був гарним моряком.
Одним ранком його дружина подивилася на погоду й попросила свого чоловіка не виходити у море:
- Тому що втопить будь-який корабель, який попливе сьогодні.
Він відповів, що вийде у море, що б вона не пророкувала. Вона сказала, що тоді він не повернеться.
- Ну, ні, – сказав він, – я повернуся до тебе ввечері.
- Ні, – відповіла вона. - Якщо ти підеш, ти не повернешся.
- Буде так, – сказав він, – що я повернуся, можеш покластися на це.
Потім він сплив, і відбулося, як вона говорила: днем піднявся вітер і всі човни, що вийшли у море, втопили, і він теж.
Увечері він прийшов додому у мокрому шкіряному одязі й ліг на своє місце, не говорячи ні слова. Увечері дружина лягла спати, але він не ліг поруч із нею, а всю ніч повільно бродив.
Наступного дня він узявся за роботу. Улітку на косовиці він працював більше, чим за двоє, а наступною зимою доглядав за худобою й не робив спроб втручатися у справи інших. Усі, що мають зір бачили його, але він ніколи нічого не говорив.
Ось один парубок посватався до вдови, і вона відповістила згодою. Він приїхав туди навесні. Але через кілька ночей його знайшли мертвого, розірваного на шматки.
Потім примара зникла й не показувався протягом літа, але восени повернувся й провів зиму у будинку. Так пройшло три роки. Він не вбивав ні людей, ні тварин, крім однієї цієї людини.
Людям Усе-таки набридла його нахабність, і знайшли людину, яка, як уважалося, краще, чим інші зуміє впоратися з ним, і він зробив так, що той більше не показувався.
Після цього вдова вийшла заміж і до самої смерті була щаслива.