За давніх часів видався на Півночі голодний рік. Голодуючі ходили юрбами й просили милостиню, так що від них нікому життя не було. Тоді знатні люди зібралися на тинг і ухвалили, що кожний хазяїн повинен нагодувати жебрака й надати йому нічліг на одну ніч, а ранком жебрак повинен піти, нічого не одержавши на дорогу. Багато жебраків побувало тієї взимку у єпископській садибі у Хоуларе, де дотримувалися ті ж правила, що й усюди.
Одного разу ввечері прийшов до єпископа хлопчик по імені Грим, його нагодували й залишили ночувати. Але ранком Грим пішов до єпископа й сказав, що йому дуже хочеться залишитися у садибі ще на одну ніч. Справа скінчилася тим, що єпископ дозволив Гриму залишитися. На інший день Грим знову пішов до єпископа й попросив залишити його на третю ніч. Єпископ нагадав йому про розв'язок, який прийняли на тинге знатні люди.
- Але ж ти вже порушив цей розв'язок, — відповів йому Грим.
У єпископа забракло духу прогнати хлопчика силою, і Грим так і залишився жити у Хоуларе. Він вивчився на коваля й став працювати у єпископській кузні. Так пройшло кілька років, Грим виріс сабоним і хоробрим. Люди вважали, що він необтесаний, упертий і зол, і намагалися не мати з ним справи.
Одного разу на різдво хоуларський єпископ одержав листа з Півдня від скаульхольтского єпископа. У тому листі були важливі звістки, і він за всяку ціну повинен був переслати своя відповідь у Скаульхольт до Нового року. Але ніхто з його людей не брався доправити відповідний лист, адже щоб поспіти у Скаульхольт до Нового року, треба було йти найкоротшим шляхом — через гори, а взимку це небезпечно. Нарешті єпископ звернувся зі своїм проханням до Гриму, виразивши надію, що одержить допомогу у того, кому сам колись допоміг.
- Дарма ти докоряєш мене шматком хліба, — відповів Грим. - Я давно відробив усе, що з'їв. Однак, якщо тобі це потрібно, нехай лист буде готове завтра до вечора, а шкіряні черевики і їду на дорогу вели принести мені сьогодні.
Єпископ зробив, як він просив. Грим викував залізні пластини із шипами й прикріпив їх до підошви черевиків. Ще він побрав із собою лижі й ковзани. Одержавши лист, він у ту ж ніч покинув єпископську садибу.
Грим ішов самим коротким шляхом, по льоду він біг на ковзанах, по заметам — на лижах і тому просувався дуже швидко. Так він добрався до великого озера й побіг по ньому на ковзанах. У іншого берега якась людина ловила у ополонці рибу. Незнайомець помітив Гриму й побіг йому назустріч. Грим зупинився там, де лід був більш слизький, і, чекаючи незнайомця, зняв ковзани. Замість вітання незнайомець налетів на Гриму з кулаками. Він бився з жорстокістю, але йому було сутужніше триматися на слизькому льоді, чому Гриму, — адже черевики у Гриму були підковані залізними шипами. Зрештою Грим перекинув супротивника на лід, вихопив через пазуху великий ніж і прикінчив його. Потім він продовжував шлях і, ніде не затримуючись, добрався до Скаульхольта. Було це за день до Нового року.
Грим велів передати єпископові, що прагне його бачити, але йому відповіли, що єпископ обідає й просить почекати. Тоді Грим послав сказати єпископові, що чекати він не прагне.
- Я не більше зобов'язано підкорятися єпископові, чому він мені, — заявив Грим.
Єпископ не звик до таких зухвалих слів, він піднявся через стіл, обтер бороду й вийшов до Гриму. Той віддав йому лист і сказав, що прагне завтра одержати відповідь. Увечері того ж дня єпископ покликав Гриму до себе.
- По числу, що стоїть на листі, я бачу, що ти легкий на ногу, — сказав він. - Але мені здається, тобі Усе-таки слід відпочити у нас у Новий рік.
Грим відмовився, і єпископ не став його вмовляти. Ранком він вручив Гриму свій лист і запитав, яким шляхом той має намір повернутися у Хоулар.
- Колишнім, — відповів Грим.
- Тебе вб'ють, — сказав єпископ.
- Це мені не страшно, я втечу, — відповів Грим.
- Побери із собою мій собаку, — запропонував єпископ.
- За собаку спасибі, — сказав Грим. Єпископ наказав великий рудим-рудого-рудий-рудім-рудому-темно-рудому собаці іти за Гримом. Собака подивився на єпископа, але не рушила з місця. Той більш строго повторив свій наказ. Собака зітхнув і лягла до ніг Гриму.
Грим подякував єпископові за подарунок і пустився у дорогу назад. На озері він побачив, що до нього біжать троє. Перший біг дуже швидко й набагато випередив інших, останнім біг старий. Грим зрозумів, що йому не піти, вибрав на льоді саме слизьке місце й зупинився.
- Ти вбив мого брата, я помщуся тобі за нього! - крикнув перший, підбігши до Гриму.
- Це буде справедливо, — відповів Грим.
Вони почали битися, і скоро Грим відчув, що йому не здолати цю людину. Раптом собака стрибнув на супротивника Гриму й так вчепилася йому у горло, що він негайно випустив дух. Отут підбіг другий брат, і його сутичка із Гримом закінчилася тим же. Останнім підійшов старий, батько вбитих. Він запропонував Гриму світову й сказав, що віддасть за нього свою дочку.
- Батькові більше пристало мстити за синів, чим містити світову з їхнім убивцею, — відповів Грим. - Здається мені, що тобі не можна довіряти.
Старий розлютувався від цих слів і кинувся на Гриму. Злагодити з ним було не просто: однієї рукою він наносив Гриму удари, а іншої — відбивався від собаки. Грим устигав тільки увертиваться. Але ось старий почав здавати, і зрештою Грим за допомогою собаки вбив і його.
Після цього він благополучно повернувся у Хоулар. Усю зиму він був так похмурий і похмурий, що люди уникали його, і мало хто знав, чому він займається у себе у кузні. А він тим часом викував собі великий і гострий тесак. Навесні люди бачили, що єпископ довго розмовляв із Гримом наодинці. Незабаром після їхньої розмови Грим покинув Хоулар, ведучи за привід кінь, на який був навьючен скринька. Ніхто, крім єпископа, не знав, куди він відправився, і більше його у Хоуларе не бачили. Тільки у глибокій старості хоуларський єпископ відкрив своїм друзям, що Грим пішов до утилегуманнам. Після того, що відбулося, говорив єпископ, саме розумне було дозволити йому виїхати.
Одного разу восени, — це трапилося через кілька років, як Грим пішов з Хоулара, — скаульхольтський єпископ лежав уночі у напівдрімоті, і раптом йому здалося, начебто хтось підійшов до вікна й сказав:
- Зайди днем у кошару, там ти знайдеш подарунок — це тобі на подяку за твій собаку.
Єпископ так і не зрозумів, чи наяву він чув ці слова або йому примарилося, однак по полудню він не стримався й відправився у кошару. Там він знайшов сто двадцять овець, і на всіх було його клеймо. Видне, таврували овець зовсім недавно — у них ще навіть вуха кровоточили. Єпископ велів овець заколоти, і говорять, що з кожної одержали по пуду сала, а грудинка була товщиною з долоню.