Жив у Ейрарбакки хлопець по імені Йоун. У всьому селищі не було людини сабоніше його. Щовесни у Ейрарбакки приїжджав купець і усе літо торгував там своїми товарами, а восени знову їхав. Одного разу купець розвантажував своє судно. Йоун виявився на березі. Тягали бочки з борошном.
- Ну-но, Йоун, покажи свою силу, — сказав купець. - Знесеш додому разом дві бочки, уважай, що вони — твої!
Підняв Йоун бочки, як перинка, і відніс додому. Нема чого робити, залишив купець бочки Йоуну, хоча й шкода йому було віддавати задурно стільки борошна.
Незабаром купець відвідав Йоуна.
- Майбутнім улітку знову випробуємо твою силу, — сказав він. - Я привезу одного хлопця, подивимося, чи зможеш ти його побороти.
Йоун відповів, що з людиною боротися він не відмовляється, але з велетнем або з негром мірятися силами не стане. На цьому вони розсталися, і восени купець виїхав. Повернувся купець, як завжди, навесні, відшукав Йоуна й сказав, що привіз знатного борця. Йоун відповів, що у нього немає полювання боротися.
- Тому немає полювання, — сказав він, — що передчуття не обіцяє мені нічого гарного.
Однак до боротьби Йоун Усе-таки приготувався й прив'язав собі на спину й на груди по шматкові повсті. Потім він накинув на плечі широкий плащ і пішов до місця, яке купець визначив для боротьби й де по його наказу вже поставили камінь із гострими краями. Підійшов Йоун і раптом бачить: ведуть чотири людини страшного негра, величезного, як бик, і синього, як Хель. Підвели вони його ближче й відпустили. Негр, точно звір, накинувся на Йоуна, і вони стали боротися. Йоун швидко зрозумів, що негр сабоніше його, і спочатку тільки увертивался. Він виждав, поки негр утомився, спітнів і початків задихатися, а тоді відтіснив його до каменю й з такою силою вдарив про гострий край, що зламав йому всі ребра, і негр випустив дух. Цього разу купець розсердився не на жарт, вуж дуже він сподівався на свого негра.
- Тепер роздобудь мені саму мудру книгу, яка тільки є на світі, — велів він Йоуну, — а то я накажу тебе вбити.
Йоун відповів, що не боїться його погроз. Узимку Йоун попросив матір, щоб вона приготувала йому нові черевики й зібрала їжі на дорогу. Мати запитала, куди він піде, але Йоун і сам цього не знав. Зібрався він у шлях і сказав матері, щоб вона не тривожилася, якщо він не повернеться до кінця зими.
- Але якщо я й навесні не повернуся, — сказав він, — виходить, мене немає у живі.
Попрощався він з матір'ю й пішов далеко у гори, туди, де ніхто не живе. До самого вечора йшов Йоун і раптом побачив невеликий хутір. На його стукіт вийшла дівчина й привітно з ним привіталася.
- чи Багато народу живе тут на хуторі? - запитав він.
- Батько з матір'ю так я, — відповіла дівчина, — більше нікого немає.
Тоді він попросився на нічліг, і вона відвела його у комірку, де стояло одне ліжко. Потім дівчина принесла йому поїсти й залишилася у нього на всю ніч. Уночі вона запитала, навіщо він до них подарував, і він відповів, що шукає саму мудру книгу на світі.
- Не інакше як мій батько знає, що ти її шукаєш, і прагне допомогти тобі, — сказала дівчата.
За її запрошенням Йоун залишився у них на всю зиму, але ні батька дівчини, ні її матері й взагалі ні однієї живої душі він на хуторі не бачив.
Одного разу ввечері наприкінці зими дівчина запитала, що Йоун відповість, якщо її батько підійде ранком до вікна й покличе його рибалити.
- Відповім, що піду, — сказав Йоун.
- Якщо ти йому сподобаєшся, він тобі допоможе, — сказала дівчина.
Рано ранком він почув у вікні голос:
- Ну що, Йоун, попливемо?
- Попливемо, — відповів Йоун, устав і вийшов з будинку.
У комори він побачив старого з лесою у руці. Йоун привітався з ним і подякував за гостинність, старий відповідав коротко й негайно відправився у шлях, а Йоун — за ним.
Довго вони йшли й нарешті прийшли у більшу бухту. Там у сараї стояв човен. Вони спустили її на воду й поплили. Коли вони були вже далеко від берега, старий говорить:
- Далі не попливемо. Сьогодні я буду вудити, а ти будеш правити човном.
Йоун підкорився, і старий увесь день вудив. До вечора йому на гачок попалася більша рибина. Старий підтаскав її, і Йоун побачив, що це величезний палтус. Старий сказав, що такий палтус занадто великий для їхнього човна.
- Прийде тягти його за човном на лісі, — сказав він. - Ти що прагнеш, гребти або тримати палтуса?
Йоун відповів, що більше прагне гребти, і узявся за весла. Тільки вони поплили, як на море піднялася бура, однак Йоун вів човен так, що її навіть не качнуло. Нарешті вони причалили до берега.
- Ну й сабоний же ти! - сказав старий. Вони витяглися човен на берег і прив'язали палтуса до каменю.
- Я сам подбаю про улов, — сказав старий.
Повернулися вони додому, Йоун пішов до дівчини, а старий залишився у коморі.
На інший ранок у вікно знову постукали:
- Ну що, Йоун, попливемо? - запитав старий.
Йоун погодився й вийшов з будинку, старий уже стояв у комори зі своєї лесою. Прийшли вони до моря, і бачить Йоун, що палтуса немає біля каменю. Цього разу вони заплили ще далі. Увечері старий підтаскав до човна більшу акулу, і вони поплили до берега. Як і напередодні, гріб Йоун, а старий тримав рибу. Отут знову розігралася бура, ще сабоніше, чим напередодні, а човен у Йоуна пливе собі, не гойднеться.
- Ну й сабоний же ти! - сказав старий, коли вони доплили до берега.
Прив'язали вони акулу до каменю й пішли додому. А про улов старий обіцяв сам подбати.
Уночі дівчина сказала Йоуну, що завтра вони з батьком поїдуть ловити рибу востаннє.
- Ось коли тобі прийде по-справжньому показати свою силу, — сказала дівчина.
Ранком у вікно знову стукіт:
- Ну що, Йоун, попливемо? Йоун погодився, і вони знову пішли до моря. Акули на березі вже не було. У цей день вони заплили ще далі, чим напередодні. До вечора старий піймав великого кит, і вони повернули до берега — старий киту тримає, а Йоун гребе. Отут налетів такий ураган, якого ніхто й не бачив, а човен у Йоуна пливе собі — не гойднеться. Вийшли вони на берег, старий і говорить:
- Ну й сабоний же ти, Йоун!
Прив'язали вони киту до каменю й відправилися додому. Старий сказав, що сам про улов подбає, і подякував Йоуна за допомогу.
Через кілька днів дівчина сказала Йоуну:
- Ну, Йоун, пора тобі вертатися додому. Батько проводить тебе.
Зібрався Йоун у шлях, попрощався з дівчиною й вийшов з будинку, а старий уже коштує, його чекає.
- Додому зібрався? - запитує він у Йоуна. - Ідемо, я покаджу тобі пряму дорогу.
Пішли вони разом і вийшли на пряму дорогу, а далі старий іти не захотів. Присіли вони на узбіччя, і старий сказав:
- Поки що, Йоун, ти не шпарко превстигнув у своїй справі. Але сьогодні я тобі усе відкрию. Прийшов ти сюди по моїй волі. Тепер моя дочка народить від тебе дитину, у неї буде син. Я проживу ще дванадцять років, а баба моя вмре раніше. Через дванадцять років ти повинен повернутися сюди за моєю дочкою й одружитися на ній. Побереш собі усе моє добро, а мене, перш ніж піти, поховай поруч із бабою.
Потім він витягся через пазуху книгу й сказав, що дарує її Йоуну.
- Тільки дивися, — додав старий, — ніколи не читай підряд довше напівгодини. Ми з бабою всю зиму переписували цю книгу. Улітку, коли купець приїде у свою крамницю, мабуть і кинь йому цю книгу. Він схопить її й почне читати. Та якщо трапиться так, що книга звільниться, забирай її собі й користуйся нею з доладно.
На цьому вони й розсталися, побажавши один одному щастя.
Те-Те обрадувалася мати Йоуна, коли він повернувся додому, адже вона вуж і не сподівалася побачити його живим. А навесні, як звичайно, приїхав купець.
Вибравши час, коли у крамниці нікого, крім купця, не було, Йоун прийшов і кинув на стіл книгу. Купець схопив її й початків читати. Ціла година читала, а потім відшвирнув книгу, пішов до моря й утопився. А Йоун забрал книгу й повернувся додому. З тих пір люди стали вважати Йоуна самою мудрою людиною на світі.
Через дванадцять років Йоун знову прийшов на хутір. Двері виявилися замкнені. Він постукався, але йому ніхто не відчинив, тоді він зламав двері й увійшов у будинок. Його кохана сиділа вся у сльозах, а з нею був хлопчик. Обрадувалися вони зустрічі, обнялися, і вона розповіла Йоуну, що хлопчик — це його син і що батько її нині вмер. Поховав Йоун старого поруч баби, а жінку з дитиною й усе добро відвіз до себе. Та прожили вони на своєму хуторі багато років.
Уже у похилих роках Йоун переїхав на інший хутір, по сусідству зі Скаульхольтом, і там жив до самої смерті. Усе вважали Йоуна видатною людиною, тому що він доброзичливо ставився до людей і давав їм добрі ради. Він дожив до глибокої старості, і поховали його у Скаульхольтской церкви.
Через багато років двоє учнів єпископської школи у Скаульхольте розв'язали викликати Йоуна з могили. Один повинен був читати заклинання й, коли Йоун з'явиться, вихопити у нього з рук книгу, а іншої — відразу вдарити у дзвін, щоб небіжчик знову провалився у могилу. Так вони й зробили. Та ось бачать: іде до них високий сивий старий із книгою у руках. Праг один учень схопити книгу, так куди там, він Йоуну й до пояса не дістав. У цей час інший учень ударив у дзвін, і більше вони Йоуна не бачили.
А про книгу говорять, що це була знаменита магічна книга «Сіра Шкіра».
На цьому кінчається казка про Йоуна Силача.